fbpx
Дозвілля
– Чоловікові кажу, Ігоре, у мами день народження наступного місяця, кругла дата, шістдесят років! – розповідає Юлія. – Треба визначитися, що дарувати будемо. А він каже – в цьому році букет квітів подаруємо, і вистачить! На роботі, мовляв, повна невизначеність, в сусідньому відділі двох скоротили, можливо, найближчим часом і до нас доберуться. Гроші треба поберегти

У Юлії та її чоловіка Ігоря троє дітей – старшому дванадцять, другому дев’ять, молодшій донці шість з половиною, в цьому вересні йде в перший клас. З появи старшого Юля не працює, просто немає такої необхідності. Ігор заробляє нормально.

Живуть вони не те, щоб прямо шикарно, але в достатку: одягаються нормально, на їжі не економлять, раніше раз на рік обов’язково їздили на море. Після появи молодшої доньки купили сімейний автомобіль, взявши невеликий кредит, який вже виплатили. І квартира у них є – трикімнатна, яка дісталася Ігорю від бабусі, так що про житло у них голова не болить.

Юля з задоволенням сидить вдома з дітьми, тим більше, що Ігор завжди був тільки за. Дружина повністю відгородила його від побуту, усіма домашніми справами займається сама. З дітьми Юлі в випадках форс-мажорів допомагає мама. Зараз вже, звичайно, допомога і не потрібна майже, а от раніше, коли вони були молодші, раз у раз були потрібні вільні руки. Мама, дякувати їй, ні разу не відмовила – і сиділа, поки донька була в пологовому будинку, і кілька разів в стаціонарі лежала з кимось із онуків, і по цирках-театрах водила старших, поки Юля сиділа з немовлям…

На свекруху в цьому плані де сядеш, там і злізеш: вона тільки по великих святах дзвонить онукам, з днем ​​народження та з Новим роком вітає, хоча живе недалеко. І кожен раз дивується, заїхавши в гості – треба ж, мовляв, як виросли, вас і не впізнати! Юля тільки посміхається – ну, якщо приїжджати до онуків раз на рік, так чому дивуватися, дійсно можна не впізнати дітей, вони ж ростуть.

При цьому мамі своїй Ігор час від часу допомагає матеріально: давав їй грошей на поїздку до родичів, на зуби, купив новий холодильник, зробив ремонт, щось добудовував на дачі. Тещі зять грошей не дає, та вона б і не взяла б, впевнена Юля. Проте, вони намагаються дарувати її мамі гарні подарунки. На Новий рік, наприклад, мультиварку вручили, на минулий день народження, зовсім не ювілей – телевізор. Просто старий мамин вже дихав на ладан, а мама без телевізора як без рук, звикла, щоб він теревенив фоном. Не найправильніша звичка, напевно, але людину в шістдесят років вже не переробиш.

У різні роки на різні свята і ноутбук мамі подарували, і смартфон, і мікрохвильовку, і інші хороші подарунки.

– Прийти на день народження з квітами, тим більше на шістдесят років, це просто нонсенс! – засмучується Юлія.

Так, у чоловіка на роботі обстановка зараз складна – урізали премії, з Нового року ходять якісь невиразні чутки про скорочення, когось вже і скоротили. Не масово, кілька людей, але все ж. Закриваються проекти, зриваються майже вже підписані контракти – одним словом, компанія переживає не найкращі часи. Ігор вже навіть іншу роботу почав приглядати потихеньку, нікому нічого не кажучи. Поліз на сайти по роботі і розчарований – зарплати просіли в рази.

– Якщо зараз звільнять, доведеться, напевно, йти менеджером! – скрушно каже Юлі чоловік. – Та ще й туди влаштуватися треба… Скрізь зараз скорочують своїх співробітників, нових ніхто не набирає…

Ігор прикидає, як вони вп’ятьох будуть жити, і у нього не сходяться кінці. За квартиру треба платити, машину утримувати. Молодша донька йде в школу, це зараз теж витрати. Старші ростуть, постійно комусь щось треба: кому куртку, кому черевики, кому телефон. А гуртки, секції, поїздки, курси? Не кажучи вже про відпустки, поїздки, допомогу батькам…

Ігор закликає дружину переглянути витрати, максимально все оптимізувати і починати вже економити. Деякі заощадження у них є, але надовго цього не вистачить, тим більше на їх велику родину. Жити так, як раніше, в гладкі роки, дуже скоро вони не зможуть, і треба починати до цього готуватися самим і готувати родичів. Наприклад, подарунки дарувати скромніші, нехай звикають поступово, що гроші не з неба падають…

Чесно кажучи, Юля вже втомилася від його переживань.

– Ну так, на двадцять тисяч НЕ погарцуєшь, але ж зараз Ігор отримує значно більше! – каже вона. – Ніхто його не звільняє ще. Компанія у них велика, солідна, такі не зачиняються в один день. Навіщо зараз думати, як ми будемо жити, якщо що? Ось коли точно буде відомо про звільнення, тоді є сенс турбуватися. Півроку вже цим лякають! А нічого страшного поки не відбулося, крім того, що премії скоротили трохи. Невесело, але терпимо! А Ігор тільки про те й говорить, як ми будемо жити…

Тепер ось вони з’являться до мами на ювілей з букетом квітів – ну от як це буде виглядати? Як скнари якісь! Мама останнє для них віддати готова, а вони! Це неправильно, вважає Юля. Що їй робити не знає.

Фото ілюстративне.