Будильник тріщав так, що хотілося його схопити і викинути куди-небудь подалі, можна через вікно, на вулицю. Нехай там розривається. Не можна. Треба вставати. Сьогодні на роботу. Першою вставати не хотілося. Штовхнула чоловіка. Він схитрував, ліг на живіт і накрив голову подушкою.
Очі не відкривалися. Топ, топ, топ — це прокинувся синочок. Трохи сонний, він заліз до нас в ліжко. Ліг поруч і накрився нашою ковдрою, стягнувши її з мене. Притиснувся до мене.
— Мамо, я сьогодні в садок не піду, — просив він, — Я не виспався.
— Підеш. Ми з татом на роботу, — пробурчала я.
— Нііі. Я не хочу в садок. Я хочу залишитися вдома, — Не вгамовувався син.
— Не хочеш, залишайся вдома один, — заговорив чоловік, — Кіт з тобою за старшого залишиться.
— Я не хочу з котом. Я хочу з вами, — благав син.
—Годі! — Не витримала я. — Треба вставати. Давайте, піднімайтеся, вмивайтися і чистіть зуби.
— Я не хочу вмиватися. Це нудно, — пробубонів син.
Чоловік, витягнувши руки, потягнувся і різко підхопився, схопив в оберемок сина, перекинув через плече і поніс у ванну кімнату. Синочок, із захопленням від пустощів, брикався і кричав.
— Доброго ранку, — привітала я саму себе і піднялася з ліжка.
Поки вони борсаються у ванній, треба швидко приготувати сніданок. Я заглянула в холодильник. Дістала ковбасу і сир. Потягнулася до хлібниці. Вона була порожня.
— Ми вчора забули хліб купити, — з розчаруванням вигукнула я.
З ванної кімнати висунулася голова чоловіка.
— Не страшно. Кашу звари.
— Я не хочу кашу. Я в садочок не хочу. Поїхали до бабусі, — пролунав голос дитини
— Бабусі треба йти на роботу, тож альтернативи немає. Доведеться йти в садок, — пролунав голос чоловіка.
У ванній почалася перепалка, але я вже не прислуховувалася, варила кашу.
Приготувавши сніданок, я заглянула в ванну.
— Все готово. Вимітайтеся. Мені потрібно зібратися. Йдіть одягайтеся і за стіл.
— Я не хочу в садок. Може не підемо? — не заспокоювався син.
Я закотила очі.
— Давайте швидше. А то встигнемо.
— Ну, запізнюємося ми завжди з іншої причини, — глибокодумно заявив чоловік і підморгнув мені.
Я не стала сперечатися, бо часу було обмаль. Почалися збори. Я чула, як чоловік з сином гримлять ложками на кухні. Потім вони перемістилися в кімнату.
— Ми готові, — пролунав голос чоловіка, — Ти зібралася?
— Ми готові, — повторив за ним син, — Ти зібралася?
— Майже, — відповіла я, потім згадала, — А ви кота нагодували?
Чоловіки кинувся на кухню. Я спокійно одяглася. Здається все. Можна йти. Коли вийшла в коридор, син знову заскиглив.
— Я не хочу в садок.
— Я не хочу на роботу, — передражнила його я, — Ходімо вже.
— У мене живіт болить, — заявив син, — Чесно, чесно. Я не обманюю.
— Сходи в туалет, — не повірив йому чоловік, — Перестане.
Син зітхнув і відправився в туалет. Його перебування так геть затягнулося. Чоловік почав нервувати і поглядати на годинник.
— Все? — Першим не витримав чоловік.
— Ще ні. Ще трохи, — пролунало з туалету, — Кіс, киць, киць. Барсик йди до мене.
— Сходи до нього, — звернулася я до чоловіка, — Це ще довго триватиме, бо він в садок йти не хоче. Відвик за два тижні.
Чоловік вирушив до сина. Словесна перепалка затягнулася.
— Хлопці, запізнюємося, — занепокоїлася я, — Не можу ж я в перший день після відпустки спізнитися?
Давайте швидше.
Чоловіки вийшли в коридор. Все.
Біля машини син згадав.
— Мамо, я іграшку забув. Вона на тумбочці залишилася.
— Значить підеш без іграшки, — почав втрачати терпіння чоловік
— Я не можу без неї. Це найкращий робот. Йому без мене самотньо, — не здавався син.
Чоловік мовчав.
— Його Барсик поламає. Він завжди мої іграшки тягає, — висунув останній аргумент синочок і важко зітхнув.
— А ти їх не розкидай, то й тягати не буде, — процідив чоловік, але збігав за іграшкою.
Ми їхали на машині через ранкове місто. Транспорту на дорозі було не багато, час відпусток. Перша зупинка — садок, друга — моя робота. Мені самі страшенно не хотілося туди йти. Я знала, перший день після відпустки важкий, а потім вже звикну. Все як закрутиться, завертититься і стане на свої місця.
— Я не хочу на роботу, — потягнувшись, запхикала я.
Чоловік з сином переглянулися і весело засміялись.
— Мам, ти що? Тато говорить, що є слово — хочу, є слово — не хочу, а є слово — треба. Правда, тату?
— До дівчаток це не відноситься, — розсміявся чоловік і обернувся до мене, — А може, кинеш все? Грошей вистачає. В будинку теж роботи багато.
— Е ні, — замотала я головою, — Не хочу бути домогосподаркою. Через півроку в декрет вийду, після цього подивимося.
Чоловік від несподіванки пригальмував і квадратними очима дивився на мене. Я почервоніла.
— Так у мене дві смужки, тому я так довго й сиділа у ванній, — збентежилася я.
— Ура! — Заволав чоловік і поцілував мене. Повернувся до сина. — Уявляєш, у тебе скоро буде братик або сестричка.
Син закліпав очима.
— То можна вже в садок не ходити? Так?
Ми дружно засміялися. Сьогодні дуже гарний і світлий ранок. Ранок після відпустки.
Фото ілюстративне.
