fbpx
Дозвілля
Чоловік від несподіванки пригальмував і квадратними очима  дивився на мене. Я почервоніла. — Так у мене дві смужки

Будильник тріщав так, що хотілося його схопити і викинути куди-небудь подалі, можна через вікно, на вулицю. Нехай там розривається. Не можна. Треба вставати. Сьогодні на роботу. Першою вставати не хотілося. Штовхнула чоловіка. Він схитрував, ліг на живіт і накрив голову подушкою.

Очі не відкривалися. Топ, топ, топ — це прокинувся синочок. Трохи сонний, він заліз до нас в ліжко. Ліг поруч і накрився нашою ковдрою, стягнувши її з мене. Притиснувся до мене.

— Мамо, я сьогодні в садок не піду, — просив він, — Я не виспався.

— Підеш. Ми з татом на роботу, — пробурчала я.

— Нііі. Я не хочу в садок. Я хочу залишитися вдома, — Не вгамовувався син.

— Не хочеш, залишайся вдома один, — заговорив чоловік, — Кіт з тобою за старшого залишиться.

— Я не хочу з котом. Я хочу з вами, — благав син.

—Годі! — Не витримала я. — Треба вставати. Давайте, піднімайтеся, вмивайтися і чистіть зуби.

— Я не хочу вмиватися. Це нудно, — пробубонів син.

Чоловік, витягнувши руки, потягнувся і різко підхопився, схопив в оберемок сина, перекинув через плече і поніс у ванну кімнату. Синочок, із захопленням від пустощів, брикався і кричав.

— Доброго ранку, — привітала я саму себе і піднялася з ліжка.

Поки вони борсаються у ванній, треба швидко приготувати сніданок. Я заглянула в холодильник. Дістала ковбасу і сир. Потягнулася до хлібниці. Вона була порожня.

— Ми вчора забули хліб купити, — з розчаруванням вигукнула я.

З ванної кімнати висунулася голова чоловіка.

— Не страшно. Кашу звари.

— Я не хочу кашу. Я в садочок не хочу. Поїхали до бабусі, — пролунав голос дитини

— Бабусі треба йти на роботу, тож альтернативи немає. Доведеться йти в садок, — пролунав голос чоловіка.

У ванній почалася перепалка, але я вже не прислуховувалася, варила кашу.

Приготувавши сніданок, я заглянула в ванну.

— Все готово. Вимітайтеся. Мені потрібно зібратися. Йдіть одягайтеся і за стіл.

— Я не хочу в садок. Може не підемо? — не заспокоювався син.

Я закотила очі.

— Давайте швидше. А то встигнемо.

— Ну, запізнюємося ми завжди з іншої причини, — глибокодумно заявив чоловік і підморгнув мені.

Я не стала сперечатися, бо часу було обмаль. Почалися збори. Я чула, як чоловік з сином гримлять ложками на кухні. Потім вони перемістилися в кімнату.

— Ми готові, — пролунав голос чоловіка, — Ти зібралася?

— Ми готові, — повторив за ним син, — Ти зібралася?

— Майже, — відповіла я, потім згадала, — А ви кота нагодували?

Чоловіки кинувся на кухню. Я спокійно одяглася. Здається все. Можна йти. Коли вийшла в коридор, син знову заскиглив.

— Я не хочу в садок.

— Я не хочу на роботу, — передражнила його я, — Ходімо вже.

— У мене живіт болить, — заявив син, — Чесно, чесно. Я не обманюю.

— Сходи в туалет, — не повірив йому чоловік, — Перестане.

Син зітхнув і відправився в туалет. Його перебування так геть затягнулося. Чоловік почав нервувати і поглядати на годинник.

— Все? — Першим не витримав чоловік.

— Ще ні. Ще трохи, — пролунало з туалету, — Кіс, киць, киць. Барсик йди до мене.

— Сходи до нього, — звернулася я до чоловіка, — Це ще довго триватиме, бо він в садок йти не хоче. Відвик за два тижні.

Чоловік вирушив до сина. Словесна перепалка затягнулася.

— Хлопці, запізнюємося, — занепокоїлася я, — Не можу ж я в перший день після відпустки спізнитися?

Давайте швидше.

Чоловіки вийшли в коридор. Все.

Біля машини син згадав.

— Мамо, я іграшку забув. Вона на тумбочці залишилася.

— Значить підеш без іграшки, — почав втрачати терпіння чоловік

— Я не можу без неї. Це найкращий робот. Йому без мене самотньо, — не здавався син.

Чоловік мовчав.

— Його Барсик поламає. Він завжди мої іграшки тягає, — висунув останній аргумент синочок і важко зітхнув.

— А ти їх не розкидай, то й тягати не буде, — процідив чоловік, але збігав за іграшкою.

Ми їхали на машині через ранкове місто. Транспорту на дорозі було не багато, час відпусток. Перша зупинка — садок, друга — моя робота. Мені самі страшенно не хотілося туди йти. Я знала, перший день після відпустки важкий, а потім вже звикну. Все як закрутиться, завертититься і стане на свої місця.

— Я не хочу на роботу, — потягнувшись, запхикала я.

Чоловік з сином переглянулися і весело засміялись.

— Мам, ти що? Тато говорить, що є слово — хочу, є слово — не хочу, а є слово — треба. Правда, тату?

— До дівчаток це не відноситься, — розсміявся чоловік і обернувся до мене, — А може, кинеш все? Грошей вистачає. В будинку теж роботи багато.

— Е ні, — замотала я головою, — Не хочу бути домогосподаркою. Через півроку в декрет вийду, після цього подивимося.

Чоловік від несподіванки пригальмував і квадратними очима  дивився на мене. Я почервоніла.

— Так у мене дві смужки, тому я так довго й сиділа у ванній, — збентежилася я.

— Ура! — Заволав чоловік і поцілував мене. Повернувся до сина. — Уявляєш, у тебе скоро буде братик або сестричка.

Син закліпав очима.

— То можна вже в садок не ходити? Так?

Ми дружно засміялися. Сьогодні дуже гарний і світлий ранок. Ранок після відпустки.

Фото ілюстративне.