При розлученні чоловік несамовито боровся за дітей, за підсумком вони залишилися з ним. Вони зі свекрухою на два голоси всім розповідали, що я нікудишня мати, що дітям з ним буде краще. Пройшов всього рік, а він вже лізе на стіну і вимагає від мене забрати дітей собі, тому що він не справляється.
У нас з чоловіком троє дітей. Старшому синові зараз десять, середній донці п’ять і молодшій буде чотири. Зараз вони живуть з батьком, а я бачуся з ними кілька разів на тиждень і забираю на вихідні і свята.
Можливо, я не найкраща мама, але я помітила, що при такому розпорядку наших зустрічей наші з дітьми стосунки стали набагато ближчими і теплішими.
Шлюб, як я зараз розумію, був відверто невдалим з самого початку. Перше чарівність чоловіком розбилося рожевими окулярами всередину дуже швидко. Я працювала на досить складній роботі, але вона мені подобалася. Чоловік же вимагав повного пансіону, який забезпечувала йому його мама. Великою помилкою було з’їжджатися тільки після весілля, але так наполягали батьки, вони у мене були дуже релігійні.
Я крутилася білкою в колесі, приповзала з роботи кидалася здійснювати подвиги на ниві домашнього господарства. Чоловік вимагав готувати завжди на вечерю свіже, сорочки повинні бути відпрасовані виключно перед виходом, підлоги повинні митися щодня, а потім ще й “розмови про кохання”..
Батьки привчили терпіти, а мама завжди підкреслювала, що якщо вже я вийшла заміж, то тепер все, це раз і на все життя, це мій хрест. Свекруха приходила з ревізією і залишалася незадоволена. Недосвідченою я була, що відразу не послала всіх лісом, стільки часу втратила, але що вже зараз…
Після появи дитини стало складніше, я все робила не так, на думку матері і свекрухи. Вони говорили абсолютно протилежні одна одній речі і навіть не близько з тим, що радила дільнична. Я з народження сина відчувала перед ним почуття провини, що я “своїми руками” тільки нашкодити можу.
З декрету я не виходила, чоловік заявив, що я і так ні з чим не справляюся і нічого не встигаю, а з роботою перетворю будинок в хлів і втрачу дитину. І знову свекруха з мамою підтакували, правий чоловік, так. Наші з чоловіком мами один одного не любили, але проявляли дивну одностайність у багатьох питаннях.
Виховання сина проходило складно, тому що мені наперекір завжди діяли чоловік і бабусі з дідусями. Якщо я сказала не можна, значить вони обов’язково дозволять. Якщо я караю і ставлю в кут, то на мене накидаються скасовують все. Син навчився майстерно маніпулювати дорослими і дуже рано зрозумів, що мене можна і не слухати.
Потім з’явилися доньки і я взагалі перестала справлятися з ситуацією. Некерований син, дівчатка – майже однолітки, це все рвало дах. Допомоги ні від мам, ні від чоловіка не було, тільки мудрі поради і настанови. Бабусі приходили на годинку-другу пограти з дітьми і висловити мені своє невдоволення безладом і моїм зовнішнім виглядом, чоловік міг хвилин десять приділити дітям.
Я сама не помітила, як перетворилася у сварливу жінку. З чоловіком щодня гиркалися. У підсумку він вирішив розлучитися зі мною, заявивши, що і дітей він у мене забере.
На час суду він виставив мене зі своєї квартири, я жила у батьків, які мене анітрохи не підтримали – розлучення, як так, дітей заберуть – що ти за мама.
У суді я виглядала не краще. На місці судді я б теж собі дітей не залишила – жінка, яка схожа на божевільну, свого заробітку немає, житла немає. Як такій залишати дітей.
Після суду я довго не могла прийти в себе. Думки відвідували різні, частіше безрадісні. Батьки, у яких я жила, постійно нагадували мені про те, яка я погана. і кинула дітей. Мені не хотілося нічого. Я на роботу вийшла тільки через те, що вдома було неможливо перебувати.
Звичайно, за стільки років перебування вдома я вже втратила весь досвід у своїй колишній сфері. Тому я влаштувалася касиром в найближчий магазин. Щоб якомога рідше бувати вдома і працювала майже цілодобово і без вихідних. На роботі я відволікалася і ставало легше. кілька місяців такої роботи дозволили мені орендувати житло і з’їхати від батьків.
Я пройшла за рік довгий шлях. Але він того вартий. Я змогла повернути собі себе. Повернулася в свою робочу сферу, перестала відчувати себе вічно винуватою. Навіть з дітьми стосунки налагодилися.
Тепер для дітей моя поява – свято. Вони слухняні, їм зі мною цікаво, ми відмінно проводимо час. По можливості я забираю їх зі школи, садочка, ми гуляємо, зі старшим робимо уроки і вироби, з молодшими дивимося мультики. Діти не скандалять зі мною, слухаються і радіють моєму приходу.
А ось у чоловіка все не так райдужно. Свекруха, яка найголосніше обіцяла допомогу йому, вже через місяць втратила запал, а потім взагалі заявила, що вона свою дитину вже виховала і на ноги поставила, а онуків не зобов’язана. Чоловік крутиться сам і вимагає від мене більше увагу приділяти дітям. А ще краще забрати їх собі, я ж мати.
Але я поки не можу їх забрати. Квартира маленька, зарплата теж невелика, і в собі я поки не бачу ресурсу, щоб тягнути трьох дітей постійно одній. А що я буду займатися ними одна, тут навіть до ворожки на ходи.
Дітей я люблю, але поки мені потрібно самій прийти в себе, розібратися з проблемами і стати на ноги. Інакше я знову скочуся в прірву і не зможу їм нічого дати. Зараз я даю їм той максимум, що можу. Себе я поганою матір’ю не вважаю, колишнього чоловіка мені не шкода, він сам цього хотів.
Фото ілюстративне.
