Заміж виходити в 37 років я не планувала. За плечима — 2 розлучення. Але коли мій колега Павло запропонував сходити в кіно на гучний фільм, відмовлятися я не стала. Нудно сидіти вдома на самоті. Ми з’їздили в кінотеатр, Павло запропонував зайти в кафе. Ми почали стабільно вибиратися абикуди на вихідні. Через 2 місяці він, так, ніби питав чи треба хліба купити, запропонував жити разом.
Ні зізнань у любові, ні подарунків і квітів. Та й чи потрібні вони в нашому віці? Я поставила питання:
— У кого ми будемо жити? У тебе? Можемо і у мене, тільки я квартиру знімаю.
Пауза.
— Ні, ти не подумай нічого поганого. Просто ж у тебе квартира своя, а нащо за оренду платити в мене.
— Ну добре, переїжджай до мене – відповіла я.
Ми почали жити разом. Все було добре, мені нема на що скаржитися. Павло виявився турботливим, ніжним чоловіком. Він возив мене на роботу на машині, ввечері ми заїжджали в супермаркет, закуповувалися продуктами, їхали додому готувати. Дивились фільм.
Мріяли про те, куди поїдемо влітку. Якось ми сиділи за столом, їли макарони по-флотськи. І Павло запропонував розписатися. Аргументів для відмови я не знайшла. Ми і так живемо разом. А так хоч законний чоловік буде, не соромно перед подругами. Одружилися. Я часом собі питання ставила:
— Чи то той чоловік? Чи не поспішила я ?
Хотілося емоцій, а не так — прісно, буденно. Наче ми 30 років у шлюбі. А, може, так навіть і краще?
Та Павло мене таки зумів здивувати. Через рік мовчки зібрав речі і пішов. Зловила себе на думці, що падати на коліна і тримати його за штанину зі словами: «Не йди від мене» — мені не хочеться. Але що це означає? У нього хтось з’явився?
Я, оговтавшись від несподіванки, зателефонувала йому.
— Добре, що сама подзвонила. Нам треба на розлучення подати. Я вже з іншою живу.
— Добре, як скажеш, – відповіла я байдуже, хоча в душі і вирувала образа.
Трохи пізніше я дізналася, з ким він живе, дівчина звичайна, нічого особливого.
Але істина мені відкрилася, причому несподівано. Я розбирала шафу, адже купила нову, у місці в яке зазирала найрідше, побачила товстий записник з коричневою обкладинкою. Розкрила на середині, побачила почерк Павла. Цікаво, про що він писав?
Поклала книгу на тумбочку, потрібно буде вивчити. Позначки я розбирала насилу. Скорочення були мені не зрозумілі. Був і блок з прізвищами та іменами дівчат, їх номери телефонів. Іноді Павло записував детальну інформацію — адресу, місце роботи батьків, їх марки автомобілів. Були і цифри, суми, зазначені в гривнях і доларах.
Хто ці люди? Він у них позичав? Вони позичали у нього? Я взяла в руки свій смартфон і зателефонувала за кількома номерами. Кілька жінок відмовилися розмовляти, вимкнули зв’язок. Двох я розговорила, та й вони самі виявились досить балакучими.
Що я дізналася? Павло – цікава особистість. Був жонатий і не раз і навіть не два. Усім жінкам щось винен, ну або їхнім родичам. Має власну квартиру, яка постійно здається в оренду, адже він проживає виключно у своїх дружин. А що? Вигідно і купувати нічого не потрібно. Мабуть, Павло знайшов більш перспективну пані і пішов до неї.
Дивно, мені ще можна сказати пощастило. Павло у мене грошей не позичав. Я згадала, що він дарував мені сережки золоті на день нарoдження. Зазирнула в шафу. Коробочки, в якій сережки зберігалися, я не виявила. Він забрав її з собою. Схоже, нова дружина теж потребувала подарунку. Цікаво, скільки ж разів він їх презентував?
Ну і нехай! Легко відбулася.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.
Головна картинка – pexels.
