Милі жінки, не поспішайте робити необдумані кроки, щоб не зламати своє життя! Не всі негаразди в сімейному житті такі страшні, як вони здаються спочатку, особливо коли ви дуже молоді! Якби не моя мудра мама, то напевно доля моя склалася б інакше, ніж зараз, і швидше за все – набагато гірше. Зараз я вам все розповім – можливо, моя історія послужить комусь уроком.
Я вийшла заміж в 21 рік, причому за свого однокласника, з яким вчилася в початковій школі. Довелося потім з ним знайомитися ще раз – вже в дорослому житті, він з батьками поїхав з нашого міста, а після армії повернувся. Ми якось навіть з весіллям не тягнули, розписалися відразу. Моя мама від нього була не в захваті (молодий, ще не нагулявся), але бачила в ньому перспективу – якби він був трохи серйознішим, то зміг би бути зразковим сім’янином. Але для цього потрібні роки. Тільки ось я поспішала зробити чоловіка сім’янином – подарувала малюка і стала сама як дитина вередувати.
Напевно, мій чоловік втомився від цих вимог і моїх закидів, тим більше, на початку 90-х років не все так просто було дістати і купити, стояло питання лише, як забезпечити себе їжею! Але знайшлася нова панянка, яка порахувала що краще «дати, ніж забрати». Чоловік почав з сім’ї заходити до цієї панни – вона старша за нього, вже була заміжня, знає, як зачарувати молодого, гарного хлопця. Я півроку нічого не знала і навіть не здогадувалася про Олегові походеньки, тільки ще більше злилася, від того, що чоловік десь затримується і вдома його всього чекала чергова порція докорів.
А потім він мені все розповів! Просто, без драми – що йде від мене, що там йому добре: вона вислухає і пошкодує, а зі мною йому погано. Я і плакала, і просила, і навіть намагалася маніпулювати, але він пішов. Намагалася знайти співчуття у мами, але вона ж мене попереджала, щоб я не перегинала палицю! Потім я намагалася утримати чоловіка сином – типу, не вернешся в сім’ю, дитину навіть не покажу, але чоловік приходив вдень в садок до малюка, передавав йому подарунки. Хто шукає той завжди знайде! Фінансово допомагав він справно, але ми розлучилися.
А потім я вирішила на зло чоловікові вийти заміж. Мама мене відмовляла – мовляв, якщо чоловік не повернеться, то не треба робити нових помилок! У мене були варіанти наречених, але нікого з них я не кохала – не моє, жодної «хімії». Через рік розлуки я подала з одним хлопцем заяву в ЗАГС, просто хотіла, щоб про це чоловік дізнався. Він дізнався, але ніяк не зреагував, і тоді я відмовилася від заміжжя. Заспокоїлася, перестала підлити колишньому чоловікові, стала дозволяти з дитиною зустрічатися, хоч і шалено його ревнувала – до тієї, іншої.
А потім до мене почали доходити чутки, що ця парочка живе погано, мабуть один одному набридли. Через 4 з гаком роки колишній чоловік все частіше став навідуватися до нас. Я була лагідною до нього, завжди накривала стіл. Він начебто приходив з дитиною поспілкуватися, а насправді – до мене. Кинув потім він ту, розлучницю і повернувся до мене. Життя його і мене випробувало, ми порозумнішали, я знайшла в собі сили пробачити ці моторошні 5 років, ми знову розписалися, а потім одружилися. Моя мама чомусь так і думала – що все складеться у нас саме так!
Нещодавно з чоловіком ми відсвяткували 20-річчя нашого другого весілля (перше не береться до уваги). Живемо чудово, душа в душу, син уже дорослий, свою сім’ю має. За ці 20 років ми майже не сварилися – тема минулого розлучення для нас заборонена! Я з острахом уявляю, що могло б бути, я тоді не знайшла б у собі сили пробачити свого коханого чоловіка через 5 років? Що б зі мною зараз було?! Я все зробила правильно, може мене хто і засудить. Але я думаю, що заради свого щастя іноді треба потерпіти, почекати і пробачити!
Фото ілюстративне.
