Через 30 років мій батько вирішив зробити тест, чи справді я його донька. Бо інакше він не буде переписувати на мене дачу.
В мене ніколи не було хороших стосунків з батьком, бо він пішов від нас коли мені було 7 років. Мама сама мене одягала, годувала і виховувала. Батька я бачила лише на свята – Новий рік і День народження. Дуже рідко ми випадково зустрічались у нас в місті. Він вже давно мав іншу родину з трьома дітьми.
Мама теж одружилась знову, і в мене появився братик. Одним словом, кожен з нас жив своїм життям.
Однак на 30 рік мого життя, батько вирішив зясувати чи справді він мені рідний. А придумала це його донька від другого шлюбу. Тому що батько вирішив зробити заповіт, і переписати на мене дачу.
До слова, дача знаходиться за Черкасами в маленькому селі, куди автобус раз на день їздить. Там є маленька хатина, де жила прабабця батька. Я там була всього один раз в дитинстві. Там немає ні газу, ні води, лиш світло. Воду в криниці треба набирати, і пічку дровами опалювати. Одним словом, не подарунок від батька, а мрія.
Мене пропозиція батька обурила і принизила. Через 30 років так осоромити мене, і чому? Через стару хатинку в селі?
Але я погодилась, аби побачити очі батька і його донька, коли прийде тест. Мама каже, що він 100% мені рідний і сама дуже здивована від такої пропозиції. Сказала, що й знати не хоче його після цього. А я таки хочу осоромити батька, і після цього перестати з ним спілкуватись.
Мені не потрібна хатинка і такий батько, але дуже боляче що він так зі мною вчинив.
