Ледве я переступила поріг, Свєтка почала випроваджувати мене на вечірню прогулянку з онукою.
Заперечень не приймала:
— Після цього Юлька краще спить! Чи тобі потрібен ще один нічний концерт?
— Ні звичайно! Але на вулиці темно і слизько, а у мене після минулого падіння все ще нога болить, — нагадала я.
— А мені треба до іспитів готуватися! Тримай її, я поки коляску притягну з балкона.
— Хочеш застудити дитину?! — обурилася я, взявши у дочки загорнуту в пухнасту ковдрочку внучку. – Не можна взимку тримати коляску на балконі, скільки разів тобі повторювати!
— Чекай біля ліфта, а то Юлька спітніє і тоді вже точно простудиться! — Свєтка безцеремонно підштовхнула мене до вхідних дверей.
— Стривай… Я ж голодна…
— Зараз приготую кілька бутербродів, – сказала донька і з гуркотом зачинила двері.
Почувши стукіт, внучка відразу заплакала.
— Не хнюпай! — я торкнула губами ніжну щічку. — Зараз мама вивезе твою карету, і ми вирушимо гуляти.
Однак, почмокавши губами, вона знову голосно заплакала.
— Помовч трохи, — жалібно благала я. —- І так після роботи голова квадратна.
Хитаючи згорток, який несамовито галасує, я човником бігала по майданчику.
– Галино, у тебе совість є?! — верескливо відізвалася червона від злості сусідка, раптово відчинивши двері в коридор. — Забери зараз же свій грамофон! У мене Толік після лежачий! Дістали вже!
— Ой, та у вас телевізор репетує голосніше від нашої Юльки!
Ступивши до ліфта, я нервово тицьнула пальцем в кнопку виклику.
— Розвели тут дітвори без батьків, а люди тепер всі повинні слухати.
Не дослухавши сусідчину тираду, я заскочила в кабіну ліфта. От же ж, конфліктна яка, кожного разу одне й тет ж!
Частково вона, звісно, права, не щастить нам в плані батьківства. Всі, як один десантувалися з батьківського фронту. Слабаки, що поробиш! Ну нічого, Юльку ми і самі виростимо! Це хлопчакам батьки потрібні, щоб з когось приклад брати, а дівчатам…
Завершити думку я не встигла: ледь вийшовши з під’їзду, посковзнулася і гепнулася додолу. Слава богу, внучку втримала, не випустила. Злякано пискнувши, Юля замовкла. Зате я заохала.
— Не вдарилися?
Піднявши голову, я побачила схилиного наді мною чоловіка. Він поставив свій портфель і допоміг мені піднятися. Потім заглянув в обличчя дитині:
— Красива у вас донька.
— Онука, — поправила я. — Якщо не важко, потримайте кілька хвилин. Я приведу себе в порядок. Беручи з моїх рук Юльку, незнайомець затамував подих:
— Знаєте, а я вперше в житті тримаю на руках маленьку дитину.
— Не може бути! — мимоволі вирвалося у мене. — Скільки ж вам років?!
— Сорок п’ять… Смішно, правда? Прожив таке довге життя, але не встиг зробити найголовнішого! — Хм… Мабуть, це не смішно, а сумно…
Наспіх обтрусивши пальто, я потягнулася до онуки:
— Давайте!
— А можна… її ще потримати? Зовсім трошки!
— Трішки можна, — я посміхнулася. — Тим більше що ви їй явно сподобалися.
— Правда? А чому ви так вирішили?
— Тому що мовчить! — розсміялася я. — Вона у нас з характером. Трохи що не так — відразу в крик. Хоча Свєтка така ж в дитинстві була.
— Свєта — це ваша донька?
— Ну так! Їй до іспитів потрібно готуватися, так що у мене наряд поза чергою.
— Ось як? А батько що ж?
— Та немає у нас батька, і діда теж немає. Бабське царство.
У цей момент з під’їзду з’явилася з коляскою Світлана і з цікавістю дивилася на незнайомця:
— О-о-о! У нас нова няня?
— Добрий день! — мій співрозмовник ніяково усміхнувся. — Знаєте, а ваша донька дивно на вас схожа. Така ж красуня.
— Та де там! — Свєтка розсміялася. — От спасибі, давно мені чоловіки компліментів не робили! — донька кивнула на коляску на тротуарі:
— Укладайте, а то через неї можна й спину надірвати!
— Що ви! — з посмішкою заперечив незнайомець. — Вона така легка, як пушинка.
— Давайте-давайте! — донька забрала у нього Юльку, але та одразу ж залементувала. — Ану ще разок потримайте! Згорток перекочував назад і плач тут же припинився. Ми зі Світланою здивовано переглянулися. Постоявши в нерішучості, донька махнула рукою:
— Гаразд, ви тут гуляйте, а я пішла зубрити.
— Ну що будемо робити?! — розгублено зітхнула я.
— Як що? Гуляти! — посміхнувся чоловік. — Тільки спочатку пропоную познайомитися. Я — Герман. А вас як звати?
— Галина, -— посміхнулася я у відповідь.
Потім подивилася на свої вікна і зітхнула:
— Ну ось, а про бутерброди Свєтка так і не згадала!
— Зголодніли? — чомусь зрадів Герман.
— Дуже, — зізналася я.
— Дуже добре! Тоді відкрийте мій портфель, там є два бутерброди з сиром. Можна перекусити.
— Яке щастя!
Нітрохи не бентежачись я дістала загорнуті у фольгу бутерброди.
Розгорнувши один простягнула Герману:
— Поділимося по-братськи?
Притиснувши до себе дитину, він обережно простягнув руку:
— Із задоволенням! Чесно кажучи, сьогодні не встиг пообідати. День був дуже метушливий.
— У мене теж, — поскаржилася я і, заглянувши в обличчя внучці, сказала: — Можете покласти в коляску, вона вже спить.
Не пам’ятаю, скільки ми гуляли, тільки йти додому мені зовсім не хотілося. І втома чомусь минула, і холодно не було. А головне, вечірня вулиця вже не здавалася такою сірою, навпаки, виглядала затишною і красивою.
Прощаючись, Герман затримав в долонях мою руку:
— Можна я завтра знову прогуляюсь з… Юлечкою?
— З Юлечкою чи зі мною? — запитала я кокетливо.
— З обома, — він посміхнувся. — Можна?
— Звісно.
Я вкотила коляску в ліфт і озирнулася:
— До завтра? — запитала я.
— До завтра… І на добраніч!
— Доброї ночі…
На наступний день ми знову гуляли. Потім Герман запросив мене в гості, і я залишилася у нього ночувати…
А через півтора місяця відчула дивні симптоми. Сходивши до лікаря, почула: «Вітаємо».
— Будеш робити щось? — запитала Світлана.
Я заперечливо похитала головою:
— Що ти, адже Герман так любить дітей!
— Несповна розуму! — обурилася донька. — Материнство в твоєму віці? Це ж неприпустимо!
— В якому віці? — посміхнулася я. Мені всього сорок!
— Все одно ненормально. А хто буде допомагати мені?
— Сама впораєшся. Ти вже не маленька!
У визначений термін на світ з’явилася наша Сашенька. Сподіваюся, вона коли-небудь порушить традицію материнства без татусів. Хоча… я ж сама вже її порушила: ми з Германом розписалися, і він нікуди не збирається втікати.
Автор: Pomizh ryadkiv.
Фото ілюстративне.
