Дозвілля

Павло йшов до квіткової крамниці пішки. Травневий вечір дихав прохолодою, вимиваючи з голови гамір офісного дня. Він навмисно залишив автівку на парковці, а телефон — у бардачку. Пристрій

Ніна поставила шарлотку в духовку рівно о п’ятій двадцять. Яблука були свої, осіння антонівка з дачі, зібрана ще в перші дні вересня і захована у деревʼяний ящик, щоб

Ранок не задався з першої хвилини, коли старенький седан замість звичного басовитого гуркоту видав лише кволе, приречене клацання. Андрій відкинувся на сидіння, вдивляючись у паморозь на лобовому склі.

— Ще побачимося! — з кривою посмішкою кинув Максим. Він підхопив наплічник, ледь не зачепивши ним одвірок, і вийшов. Олена ще хвилину стояла в коридорі, затамувавши подих. Кожен

Степан одразу зрозумів, що ця руда душа – не з тих, хто звик блукати без діла. Вона не шукала поживи, вона чекала. Стояла неподалік свіжого горбика, присипаного жовтим

На початку листопада осінь раптом втратила свою лагідність. Небо затягнуло важким свинцем, з якого сипалася дрібна льодяна крупа, а вітер, наче розлючений звір, намагався зірвати капелюхи та розхристані

Моя давня приятелька Марія — жінка солідна, сорока п’яти років, фінансовий аналітик із поглядом, що прошиває цифри наскрізь. Але навіть у таких залізобетонних леді бувають моменти слабкості. Піддалася

Це була звичайна субота, одна з тих, що пахнуть домашнім затишком та свіжою випічкою. Пані Олена сплеснула руками, угледівши на широкому ліжку справжнє диво. Вона з чоловіком, паном

Це була не просто примха. Знаєте, як воно буває: заплющуєш очі — і бачиш їх. Великі, прозорі камені, чисті, наче ранкова роса на пелюстках. Гірський кришталь у простому

Суботній ранок у маленькій затишній перукарні дихав ароматами кави та лаку для волосся. Оксана, вправно орудуючи ножицями, ледь стримувала переможну посмішку. Її очі блищали холодним азартом. — Дівчата,