Дозвілля
— Ти що, справді думаєш, ніби я не здогадуюся, звідки у вас узялося все це багатство? — вигукнула Марія, її голос тремтів від обурення, а очі блищали викликом,
Ранок у поліських краях зазвичай починається не з сонця, а з вологого туману, що обіймає кожну сосну, наче старий кожух. Марія прокинулася від того, що цей спокій розірвав
— Тато! Тато, ми приїхали! Ти ж казав, що сумуєш за нами! Голос мого шестирічного сина Артема пролунав над усим залом, наче дзвінкий дзвіночок у тиші дорогого ресторану.
— Що ти робиш у моїй сукні?! — вигукнула я, вриваючись до кімнати, де моя зовиця крутилася перед дзеркалом, ніби на подіумі. Марія різко обернулася, її очі розширилися
– Вертайся вже до себе… на свій хутір. Годі з мене, – Андрій кинув ці слова через плече, навіть не намагаючись надати голосу бодай якоїсь емоції. В його
— Дорогі мої, — мій голос у тиші квартири прозвучав твердо, ніби я всю життя готувалася саме до цієї миті. — Перед новим роком я хочу поділитися з
— Андрію, коли ти складав той список, ти хоч раз подумав про мене? Чи я для тебе просто частина меблів, яку можна перенести в нове місце? Він стояв
– Пані Софіє, а тато каже, що ви Марічку в кошику з яблуками знайшли! Хіба діти в саду ростуть? – малий Сашко, сусідський бешкетник, зазирнув через паркан, витираючи
— Ти серйозно збираєшся пустити їх жити до нас? У наш дім? — мій голос тремтів, хоча я намагалася говорити тихо. — Марто, це ж ненадовго. Мама з
Дехто каже, що гроші не пахнуть, але для Остапа вони мали присмак заліза та чужої тривоги. Ця тривога, немов тінь, вже давно оселилася в душі чоловіка, спонукаючи його