Дозвілля
– Синку, це ж не аби хто, це твоя хресна, і вона подарунки дарує від щирого серця, – намагалася напоумити Бориса мама. Їй було прикро за свою рідну
Лариса гортала стрічку у телефоні, коли раптом звернулася до чоловіка: — Олеже, нагадай, коли ми їдемо в Карпати? Він подивився на неї поверх ноутбука: — У лютому. А
— Татку, дивись, як я можу! — радісно вигукує дівчинка років п’яти, звертаючись до мого Олексія. Іду додому у пригніченому стані після невдалої співбесіди. Йти щонайменше годину, але
— Тобто їй одній квартира? – округлив очі брат і дивився на Марту так, ніби сталось щось украй не справедливе. – А нічого, що й я ваш син,
– Мамо, можна зайти? – почула я голос за дверима й аж похолола від несподіванки. Це був Ігор, син, про якого не мала звісток багато років. У коридорі
— А крім моєї зарплати твоїм батькам більше нічого від мене не треба? Машину, може, або квартиру моїх батьків? — А чому ми маємо просто так терпіти її
– Бабусю, привіт! – почула я голос Оленки наступного дня. – Мені потрібні гроші, ти ж знаєш, навчання дороге. Допоможеш? Я відчула, як в середині мене щось стислося.
Валентина Павлівна повільно помішувала ложечкою охолоджений чай, дивлячись у вікно на листя, що плавно опадало на землю. Осінь цього року настала рано, та ще й видалася холодною. Або,
Кава заледве зварилася і Ольга налила собі її в улюблену чашку і сіла біля вікна. Сніг м’яко покривав вулиці міста, а Оля сиділа на кухні і дивилася на свою
— Марто, будь завтра вдома до шостої вечора! — сказала дівчині мати, Галина, заходячи в її кімнату. — Навіщо? — насупилася Марта. — У мене ж плани з