Люди є різні. Добрі і благі. Чесні розумом і серцем. Живуть на землі й такі, які не вміють відказувати і завжди приходять на допомогу в потрібний момент. Враження, що вони знаходяться саме в цьому місці де чекають помочі.
Є такі які не кривдять і не ображають, не дурять і не зраджують, живуть по правді. Навпаки, чиясь кривда відчувається, як власна.
А ще є люди, які своїм щирим словом вирішують неможливе, вливають в потребуючого впевненість і радість. Комусь варто лише мило посміхнутися і вже приносить мир і доброзичливість в цей світ, вони немов світлячки світять в темноті. Змінюють настрій засмученого. Хтось стає на коліна, піднімає очі до Неба і слізно просить за добро і мир у цьому світі, просить за здоров‘я і благодать людям, просить Божого благословення над всією Землею. І Бог чує!
Їм не є легко і просто! І не такі вже вони сильні та могутні. Мають як і всі, свої негаразди та проблеми., мають свої недуги. Також є прикрі клопоти і ситуації. Але вони вміють нести не лише свою ношу, хоч інколи дуже важко буває. Вміють ще брати на плечі хрести своїх ближніх, може і не дуже знайомих, але саме тих ближніх, кому в цей час є складно і вже не може прямувати дорогою. І падає від знемагають, які принесло життя.
Ці люди дуже потрібні . Вони як сіль! Повар для смаку солить свою страву, так і вони солять своїми словами та вчинками, щоб суспільство відчуло смак хорошого і радісного життя. Всі вони як післанці з іншого світу, як Ангели, які оберігають, допомагають, де з‘являються—там сіють добро.
Галина Мазурик, “Бувають люди як ангели”
