fbpx
Дозвілля
Був у мене один дуже і дуже не простий період у житті, після якого я багато чого переосмислила. Але після того я ніколи більше не підіймала знайдені гроші. Скільки б не знайшла. Ніколи

Був у мене непростий період у житті. Так сталося, що у мене не було роботи на той момент, але мені потрібно було якось виживати.

Я звільнилася з попередньої роботи, не знайшовши їй заміни. Можливо, невідповідально і нерозумно я тоді вчинила, але перебувати там, звідки тікати хочеться світ заочі, я не вмію.

Через три місяці я все ж знайшла роботу. спеціальність у мене дуже і дуже вузька. Тут так просто не влаштуватись. Але заощаджень моїх вистачало лише на те, аби оплатити оренду квартири. І поки я шукала роботу і ходила на співбесіди, я блукала по місту в пошуках копієчки на хліб. І мало того, на роботу-то мене взяли, але потрібно було ще дожити до першої зарплати, яку видавали аж на початку другого місяця роботи.

Так ось, я прокидалася о шостій і виходила на вулицю шукати монети. Не просити, а саме шукати оті дорогоцінні монетки по 10, 25, а якщо посміхнеться вдача, то і 50 копійок.

Батон у мене був кожен день. А якщо їсти розтягувати, то вистачало одного на тиждень. Якщо ходити у парках біля лавочок, то можна і на вермішель швидкого приготування назбирати, або на пакетик вівсянки найдешевшої, або каші пшеничної. А одного разу я аж п’ятдесят гривень у траві знайшла. Досі дякую Бога і прошу всіх благ людині, яка їх загубила.

Тоді я змогла купити гречку, чай, цукор, олію. Смажила батон на соняшниковій олії, посипала цукром, і їла, запиваючи чаєм. Нічого смачнішого у житті не куштувала. У найкращих ресторанах такого блаженства від їжі не відчувала ніколи потім.

Був ще момент. До речі, це було в зимовий час. Одного разу по дорозі до супермаркету, я знайшла одну картоплю, через два кроки ще дві картоплі. І ось так я зібрала 7 картоплин. Ви уявити собі не можете, яка я тоді була щаслива.

Адже це мені вистачило на кілька днів, щоб варити супчики і їсти їх. Мабуть у покупця розірвався пакет, і він згубив продукти.

Перша моя зарплата на новому місці склала чотири тисячі гривень. Як зараз пам’ятаю сльози щастя і радості. Саме відтоді я відкладаю третину з кожної зарплатні і премії і ніколи не беру кредитів. Ніколи нізащо.

А ще я не підіймаю гроші, які знаходжу. Розумію, що є люди, яким потрібніше на даний момент, їм і лишаю. А ще коли бачу людину, яка бродить поруч з лавочками в парку у пошуках дрібних монет – обов’язково даю їм трохи грошей. бо знаю, як то.

Коли переживаєш подібні моменти безгрошів’я абсолютного, ти починаєш цінувати життя. Коли є у людини з чим порівняти, по іншому на світ дивишся.

Але, є ті, хто цих почуттів через себе не пропустив, хоча і знаходилися в таких ситуаціях. Я завжди допомагаю людям, які просять на вулиці додати кілька гривень на проїзд в метро, або п’ятірки на батон. Це дрібниці, порівняно з тим, що я тоді пережила.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.

Головна картинка – pexels.