– Оля, поїхали зі мною. Я довгі роки мріяв про таку дружину як ти!
Діма, зовсім нещодавно з’явився в нашому селі. За півроку, він вибудував собі величезний будинок, і часто приїжджав сюди відпочивати зі своїми приятелями.
Ніхто з наших односельчан не знав, хто цей чоловік, і чим займається. По селу ходили різні чутки.
– Ольга, знову цей багач ошивається біля тебе? Що йому потрібно? – Суворо запитала моя мама.
– У місто кличе, хоче одружується.
– Як би не так! Запам’ятай, так просто багатії не одружуються! Думай головою, доню, думай.
Але Дмитро, і не думав забувати про мене. Чоловік був рішучим. Через деякий час, він прийшов до мене додому з букетом і тортом і вирішив поговорити з моєю мамою.
– Діма, я не зрозумію… У вас в місті, дуже багато красивих і освічених дівчат. Навіщо вам моя Ольга? Ви з нею абсолютно різні, як ви думаєте жити разом? – запитала мама.
– Розумієте, Надіє Павлівно, я одного разу вже зробив помилку, одружившись не на тій. Не минуло й півроку, як я побач її з іншим. А Ольга домашня і добра, а ці якості в дефіциті.
– Може, в якійсь мірі ви і праві. Але ж не всі дівчата в місті такі, як ви міркуєте.
– Може й так. Я як тільки побачив вашу дочку, відразу закохався в неї, адже від Ольги, так і віє простотою і наївністю. Така дружина ніколи не зрадить.
Після цієї розмови, мати стала розхвалювати Діму, кажучи, що такий шанс випадає не часто.
Я все ж погодилася вийти заміж за Діму. До того ж, мені й самій хотілося поїхати в місто. Дмитро мав рацію – тут нічого робити, ніякого майбутнього не було.
Перший час, у мене складалося враження, що я потрапила в казковий палац. У мого чоловіка був великий, триповерховий будинок, з шикарним ремонтом і меблями. Побачивши куховарку з покоївкою, я зрозуміла, то потрапила в рай!
– Діма, можна я зроблю квітник. Двір у тебе дуже великий, а квітів зовсім немає, – запитала я якось чоловіка.
– Я бачу ти не можеш без землі? – засміявся Дмитро. – Роби що хочеш!
Цілими днями, я була надана сама собі. Діма весь день пропадав на роботі, а я займалася садом. Жили ми непогано, ось тільки мій чоловік, дуже мало приділяв мені уваги, і ніколи не брав з собою в гості.
– Ти не ображайся, Оля. Просто там не та компанія.
Через рік, я подарувала чоловіку доньку і саме з цього моменту моє щастя скінчилось. Дмитро просто перестав мене помічати. Для нього донька стала центром усесвіту і метою життя. Я перетворилась на тінь нашої дитини.
Не буду розповідати, як непросто мені далось розлучення. Я повинна була ще й доводити, що зможу виховувати свою доньку. Чоловік був проти того, щоб донька залишалась зі мною.
Наша Христиночка росте з татом. До мене донька приїздить рідко і я бачу, що з кожним роком вона все далі від мене. Дмитро більше не одружувався і зі мною стосунки не підтримує.
А мені не просто. Особисте життя не склалось а тут ще й мама, яка постійно нагадує мені “а я ж казала”.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.
Головна картинка – pexels.