Будучи бідною студенткою, познайомилася з багатим чоловіком. Він запропонував мені прямим текстом утримувати мене за стосунки з ним. Я спочатку відмовилася, як же так, я дівчинка-відмінниця, з гаслом про те, що все має бути по коханні, але потім, прийшовши в обшарпаний гуртожиток, де в холодильнику стояли зліплі макарони та паперові сосиски, а по стінах повзали таргани, погодилася .
І понеслося: крута орендована квартира, гроші на салони краси, одяг, взуття, косметику. А оскільки цей чоловік виявився давнім добрим другом ректора вишу, то мені ще й червоний диплом дали, хоча я нечасто з’являлася в університеті.
Мої одногрупники мене зневажали, хоча дівчата точно десь заздрили. А я, як спеціально, приходила в нових туфлях, відкривала нову сумочку, діставала звідти нові парфуми чи дорогий телефон. Мене називали утриманкою. Не в очі, але за очі точно.
Мало кому на думку спадало, що за це я теж платила свою ціну. Я спала з 45-річним чоловіком, який мені не дуже подобався, слухала його історії про жінку і дітей. Він часто мені жалівся на них
Зате поїздила за кордоном, він подарував мені гарну машину, а в результаті я і на квартиру розкрутила.
Плюс відкладала гроші від нього на рахунок. Поки я з ним зустрічалася, у мене більше нікого не було, бо він був ревнивий, стежив за мною, і якби дізнався, що я з кимось молодим зустрічаюсь, викинув би на вулицю та з університету. І я терпіла, хоча, звичайно, мріяла про стосунки.
Я віддала йому майже десять років свого життя. А потім він пішов на той світ. Я залишилася з машиною, з квартирою, у мене була освіта, точніше диплом, я жодного дня не працювала за фахом.
Якось я побачила свою однокурсницю, ми розмовляли. Вона працює за фахом, непогано заробляє, у неї теж є квартира та машина. Вона запитала мене: “От скажи чесно, коштувало воно того? Ти мала багато, але спала з неприємним чоловіком. А ми, звичайно, були без грошей, але мали стосунки, були вільними. Зараз у нас приблизно однакове матеріальне становище”.
У тебе немає відчуття, що ти протратила молодість?
А я й не знаю, що їй сказати. З одного боку, так, алежила в золотій клітці. Але в золотий!
Поки решта заробляла болячки на бичах і жирній несмачній ковбасі, я їла в найкращих ресторанах. Поки решта пили дешевий чай у наметі біля вогнища, я пила дорогу каву з видом на Ейфелеву вежу. І ці спогади також зі мною.
Зараз я живу менш розкішно, звісно. У мене є робота (куди мене прилаштував друг мого покровителя, просто так, нічого не вимагаючи натомість), є середня зарплата, я незалежна від розкоші, мені не потрібні дорогі шмотки та ресторани на сніданок обід та вечерю.
У мене навіть є хлопець, мого віку, стосунки, які ні до чого не зобов’язують, мене поки що влаштовує.
І так, я не знайшла відповіді на питання, як було правильно вчинити: жити бідно, але вільно, чи багато, але так, як я?
