Брат мого чоловіка живе за рахунок батьків уже 32 роки. Батьки купили йому все: квартиру, машину за лям, платять за житло та купують йому їжу. А йому вже 32 роки, а він як малий хлопчик. Начебто є все, про що мріяти можна, але при кожній нашій зустрічі він скаржиться, що йому погано живеться.
Каже що немає чогось чи не вистачає на різні дурниці. Жінки немає, бо як тільки нормальна дівчина бачить що в 32 роки чоловік живе на шиї у батьків зразу йде від нього. А коли батьків не стане то що він робитиме? За чиї гроші житиме в років 60?
Після закінчення університету він жодного дня не працював на роботі, батьки казали що поки вони є, то він працювати не буде. Дивина тай годі подумала я, коли вперше про це почула, бо сама працюю з 16 років.
Чоловік мій також, працює з ранніх років то на базарі, то на будівництві. Чомусь його батьки так не балували.
Ось ми на море їздимо, на концерти, новий телефон купили, а він сто років на морі не був. Хоча їздить на дорогій машині та живе сам в трьох кімнатній квартирі. Ця людина щиро вірить, що за нас теж платять батьки та його обділяють.
Намагалися пояснити, що самі копимо та заробляємо — він посміхнувся та не повірив. Бо сам звик жити на шиї у батьків ось уже 32 роки. Своїх синів я точно виховуватиму по іншому, адже маю живий приклад безпомічного чоловіка в 32 роки.
