Даринка сиділа край вікна, вдивлялася в постаті святих на іконах, а в її дитячі душі зародилася ніжна любов до Бога.
– Мамо, а хто такі святі? А вони коли небудь жили на землі?, – здивовано запитала у матері Даринка. – Бо сьогодні на уроці ми чули розповідь учителя як він розповідав про святих.
– Святі, доню, це такі самі люди як ми, тільки з великим серцем, яке горіло великою любов’ю до Бога, до людей. Це люди, які не чинили недобрих вчинків ніколи і нікому, уникали зла, і навпаки завжди старалися роботи всім і всюди тільки добро.
– Мамо а їх багато? І як вони виглядають, напевно дуже суворо?, – питала далі Даринка своїми допитливими оченятами.
– Ні дитинко, – відповіла мати. – Святі завжди намагаються віпромінювати радісне обличчя, яке відзеркалює їхню чисту, немов біла троянда, душу. Вони завжди готові прийти на допомогу людям коли це потрібно, завжди готові заступитися за нас перед престолом Божим.
– Мамо, а я можу стати такою як ці святі?, – невблаганно далі вела розмову Даринка.
– Так, моя мила, кожен із нас може стати святим. Не залежить де живемо, яку працю виконуємо. Головне роботи це старанно з великою любов’ю до Бога, до людей. Тоді точно зникне зло на Землі і люди житимуть щасливо…
От і сиділа Даринка край вікна, вдивлялася в постаті святих на іконах, а в її чистій, немов білі троянди душі, зародилася велика любов до Бога і Його Пречистої Матері, яка є праобразом найбільшої святості, що коли-небудь жила чи житеме на Землі.
Марія Мазурик, “Білі троянди”
