Ліда недавно працювала в їхньому колективі. Однак, вже через кілька тижнів, спритні співробітниці все дізналися про новеньку. І про її сім’ю, звичайно ж.
— У мене двоє дітей, — нехитро відповідала на всі питання Лідочка, — старшому п’ять, молодшій три скоро. Та ось фотографії! — Жінка без жодної задньої думки дістала телефон і показала колегам зворушливі зображення її дітей.
— Ой, які гарненькі! — тут же заусміхалася головний бухгалтер Наталя, а хто ж з ними сидить весь час? В садок, кажеш, не ходять?
— Не ходять, навіщо. підтвердила Ліда, — найстарша співробітниця бухгалтерії, Марія Семенівна, нахмурила брови.
— Напевно, бабусі-дідусі нянчатся? — процідила Марія Семенівна. У неї y самої було дві дочки, які кожен день під різним приводом просили маму доглянути за їхніми дітьми. Марію Семенівну такий стан справ напружував, але відмовити донькам вона не могла.
— Ми з чоловіком не тутешні, — просто відповіла Лідочка, — батьки наші далеко звідси. Вони б і раді з онуками поняньчитися, але частіше, ніж раз на рік немає можливості їх відвідувати.
Співробітниці губилися в здогадах. В садок дітей Ліда не водить, бабусі далеко, хто ж тоді цілий день доглядає за її дітлахами? Невже няня?
— Все просто, — Лідочка вгамувала цікавість колег, — чоловік не працює, він за дітьми і дивиться. Жінки обурено ахнули:
— Як це: не працює? — з викликом вигукнула Наталя.
— Просто. У нашій родині гроші заробляю я. — відповівши, Лідочка повернулася до роботи. Необхідно було звірити баланс, і жінка хотіла встигнути зробити це до кінця робочого дня. Така вже була Ліда, не любила вона залишати справи незавершеними. Тому, не звертаючи уваги на осудливі погляди і перешіптування колег, Ліда дивилася у монітор. Співробітниці бухгалтерії, синхронно переглянувшись, одна за одною потягнулися в обідню кімнату. Там, заваривши хто чай, хто каву, жінки взялися обговорювати ситуацію Лідочки.
— Ні, дівчатка, — Наталя не соромилася у виразах, — що ж це за мужик такий без роботи? Ні, не мужик це! Як у нього взагалі совісті вистачає жити за рахунок жінки?! Не сила повірити просто!
Колеги гаряче підтримали Наталю.
— Гнати такого! — Наталя задоволено кивала. У неї самої-то чоловік працює, як же по іншому? І це нічого, що після зміни Наталія риссю біжить в магазин за продуктами, потім шулікою летить додому, щоб приготувати вечерю, прибрати в квартирі, перемити гору посуду… А ще перевірити уроки у доньки-школярки. Ліза останнім часом почала погано вчитися, а Наталя була твердо впевнена, що у її доньки в щоденнику повинні бути одні дванадцятки. Чоловік же Наталії, домашніми справами себе не обтяжує. Прийшовши додому з роботи, він із задоволенням вечеряє, а потім, не помивши за собою посуд, відправляється на улюблений диван, подивитися футбол або кіно. Наталя, звісно, намагалася поговорити з чоловіком. Мовляв, я теж працюю, чому я одна повинна прати-прибирати-готувати?
— Не чоловіча це справа, — важно зітхав чоловік Наталії,— віником махати.
І Наталя здалася. А потім і зовсім перестала обурюватися з цього приводу.
А ось Лідочка навіть і не здогадувалася, що колеги із задоволенням миють їй кісточки. А навіть якщо б знала тільки б рукою махнула. Адже закінчивши з балансом, Ліда попрощалася з колегами, які співчутливо дивилися їй услід, сіла в машину і вирушила додому де її чекали затишок, чистота, порядок, смачна вечеря, щасливі діти і коханий чоловік.
Так, Ваня зараз не працював. Зате, він чудово готував, стежив за порядком в квартирі і з задоволенням проводив час з дочкою і сином. І виходило у нього це чудово. А у Лідії прекрасно виходило будувати кар’єру і забезпечувати сім’ю. І яка різниця, що там говорять люди, якщо при такому розкладі в цій сім’ї панує гармонія і любов?
Фото ілюстративне.
