fbpx
Дозвілля
Батькова реакція була дуже своєрідною. Він спочатку хвилин п’ять дивився на нас очима сповненими щирого подиву. Напевно думав, що ми його розігруємо. Потім, з вигуками, що нагадують клич команчів на стежці війни, вискочив з будинку. Ми перезирнулися

Сьогодні мама прибігла посидіти з онуком досить рано. Я хоч і дуже поспішала, але помітила у неї темні кола під очима і бліду шкіру обличчя.

— Мам, ти себе добре почуваєш? Може я краще відміню свої справи? Сашко сьогодні не надто спокійний. Ти впораєшся?

— Йди йди. Все буде добре. Не турбуйся. Мене нудило трохи вранці. Треба буде піти на огляд. — заспокоювала мене мама.

— Гаразд, я швидко. Завтра чоловік вдома. Сашка залишимо з ним і разом у огляд підемо.

Моєму синочкові два рочки. Він дуже рухливий. Та й мама у мене ще дуже молода, всього сорок сім років. Вона з ним впорається поки я відлучуся на кілька годин.

Наступного дня ми пішли в прийом. Мама пройшла повне обстеження. Ми сиділи в коридорі і чекали попередніх результатів, коли вийшов лікар.

— Вітаю вас, Марино Сергіївно, — звернувся він до мами, — ви станете матусею. Термін двадцять тижнів. Чому раніше до нас не прийшли? У Вашому віці потрібно ретельніше стежити за власним здоров’ям.

— Щоооо? Як? — Заїкаючись від хвилювання, промовила мама і розплакалася.

— Ну, нічого страшного, — заспокоював її лікар, — Ви ще молоді, здорові. Все буде добре. У вас дуже гарна дівчинка. Зараз медсестра знімок принесе.

Сказати, що ми були здивовані, нічого не сказати. Ми мовчки вийшли з клініки і сіли на лавку. Сиділи довго і мовчали.

— Ти хоча б здогадувалася? — запитала її я.

Вона похитала головою.

— Я, шість місяців тому на огляді була. Мене попередила, що починаються вікові зміни. Говорила про запаморочення, що самопочуття може погіршитися. Я думала, що так і має бути. Як же ж я тоді?

— Тобі розповісти, як діти з’являються? — зареготала я. — Татові будемо дзвонити і повідомляти, що до його статусу дідуся приєднатися ще й статус батька? А якщо чесно, то я дуже рада. Вітаю. Нарешті у мене буде сестра. Я давно вже про неї мріяла.

Мама почервоніла, схопилася за щоки.

— Божеее, як же ж перед людьми соромно, що вони скажуть? На старості літ дітей зібралася народжувати. — заголосила вона.

— Нам начхати, що скажуть! Нехай спочатку самі спробують. Попліткують і забудуть.

— Ходи зі мною, мені одній страшно батькові про це говорити. Раптом він засмутиться і йому стане погано. А так хоч ти будеш поруч.

Батькова реакція була дуже своєрідною. Він спочатку хвилин п’ять дивився на нас очима сповненими щирого подиву. Напевно думав, що ми його розігруємо. Потім, з вигуками, що нагадують клич команчів на стежці війни, вискочив з будинку. Ми перезирнулися.

— Він, що втік? — Злякалася мама. — Куди ж це він?

— Топитися побіг, — невдало пожартувала я.

Мама скрикнула, схопилася і побігла до дверей, потім вискочила на сходову клітку. Я за нею. Десь між другим і першим поверхами, ми зіткнулися з батьком. В одній руці він тримав величезний букет квітів, в іншій — пляшку ігристого. Прямо в під’їзді він вручив мамі квіти.

— Мариночко, я люблю кохаю. Ти у мене найкрасивіша жінка. Спасибі тобі велике, — урочисто почав він, — Це найщасливіший день у моєму житті.

— А про мене ти забув? — поцікавилася я.

— Другий найщасливіший день. — отямився тато.

— А що, є ще і не найпрекрасніша? — розгубилася мама. — І що зі мною у тебе було тільки два щасливих дні? А решта?

— Так, ану не плутайте мене. Я вже й сам заплутався. Я просто хотів сказати, що дуже радий і щасливий.

— Гаразд, Цицероне, ходімо додому. Сусідів перелякаємо, — сказала мама.

Ми всі дружно розсміялися.

Весь вечір тато крутився навколо мами, підкладав їй подушки. Приготував вечерю. Наполегливо змушував її їсти. Мама не витримала.

— Я при надії, а не на порозі у вічність. Припини стрибати. Сили для дитини прибережи. — посміхнулася вона. — Дай мені хоч трохи відпочити.

Увечері, я все розповіла чоловікові. Він засміявся.

— Ото теща в мене молодець. Сашко, ти чуєш у тебе скоро тітка народиться? Будеш про неї піклуватися і захищати.

Саша, звичайно нічого не зрозумів, але заплескав у долоні.

Дев’ять місяців минали складно проходила. Мама три рази лягала в стаціонар. Ми всі дуже хвилювалися за неї і за дитину, але все закінчилося благополучно. Вона народила гарненьку, красиву дівчинку. Прийшла і моя черга допомагати мамі з дитиною.

Ми подарували їй візочок рожевого кольору. Коли я гуляла з сестрою і сином, багато хто запитував Сашка:

— Із сестричкою гуляєш? Мамі допомагаєш?

—Ні! — Гордо відповідав син. — З тіткою. Її нам бабуся народила!

Фото ілюстративне.