fbpx
Дозвілля
Батько якось згорбився й тихо пішов до себе в кімнату. Вночі, коли Катя прокинулася, почула, що батько не спить. На кухні пахло свіжою кавою. Вона встала. Тато стояв біля вікна й дивився кудись вдалину. Його фігура в зім’ятій футболці викликала в неї жалість. Подумала про те, що батько дуже самотній

Той березневий день був холодний, вітряний, сірий. Я дуже замерзла, стоячи на пероні, й не могла дочекатися хвилини, коли підійде електричка, щоб у ній заховатися від вітру і зігрітися.

– Не знаєте, коли електричка буде?

Поряд зі мною стояла дівчина з великим плюшевим зайчиком у руках.

За матеріалами – “Є”.

– Хвилин через п’ять, – із надією відповіла я й подивилася туди, звідки повинен був з’явитися поїзд.

– Не потримаєте? – запитала вона знову і очима показала за зайчика.

Він був великим, але на диво легким. Дівчина, між тим, по мобільному телефону когось вітала. Слухати її було якось незручно, і я з іграшкою відійшла вбік.

– Уявляєте, – вона закінчила розмову і простягнула руку за зайчиком, – в мене братик народився. Тато хоче Ванькою назвати, а я навіть не знаю. Може, погодитись? – Вона засміялась. – Уявляєте, братик!

На вигляд їй було років двадцять, а мамі виходило – сорок із хвостиком. Нічого особливого. Зараз модне пізнє батьківство в бальзаківському віці.

– Тато страшенно радий, – продовжила вона. – Адже він і подумати не міг. А все Наталка…

Не встигла дослухати її, тому що в цю хвилину підійшов поїзд. Але, видно, долі було потрібно, щоб я довідалася про цю незвичайну історію, тому що дівчина, пройшовши через увесь вагон, сіла біля мене. Рожевого зайчика тримала поряд. Їхати мали довгенько, тому багато дізналася про Катю, її батька, їхню непросту долю.

…Коли вона була зовсім маленькою, то любила засинати, дивлячись на батьків, які завжди присідали поряд із її ліжечком, притулившись одне до одного. Мамине світле волосся розсипалося на татовому плечі, її голова нахилилася до його плеча, а очі з любов’ю дивилися на Катю. Скільки років пройшло, але вона і зараз добре пам’ятає її очі – надзвичайно красиві, блакитні. Коли мама чомусь раділа чи навпаки – сумувала, вони наповнювалися слізьми і ставали ще виразнішими. Татові вони, напевно, теж дуже подобалися, тому що частенько обіймав маму й цілував її в очі. Катя з’явилася від великої любові й була бажаною дитиною. В ранньому дитинстві вона купалася в любові та ніжності.

Тато обдаровував своїх дівчат подарунками і щороку возив на море, де в маленькому рибальському селищі жила його мама. Катя любила море. До того самого дня, коли одного разу воно не забрало найдорожчу для неї людину, її матусю…

– А мама де? – просунув голову в двері кімнати, де спала Катя, її батько. – Пішла до моря, – відповіла тоді вона й побачила, як змінюється обличчя її батька.

– Там же шторм! – вискочив він із кімнати.

…Маму шукали дві доби: батько з дядьком Максимом, бабусині сусіди, рятувальники, рибалки. Катя теж хотіла бігти на берег. Їй здавалося, що тільки вона може знайти, але бабуся не відпускала її руку. Знайшли на третю добу на піщаній мілині. Батько картав себе, що не був поряд, але нічого змінити вже не можна було. Залишилися удвох. Їй – одинадцять років, йому – тридцять. Каті довелося швидко подорослішати. Навчилася варити макарони, смажити картоплю і навіть готувати варення. Перед приходом батька з роботи накривала на стіл і сідала на стілець у передпокої.

– Чого ти тут сидиш? – не раз запитував батько. – Займайся своїми справами.

Але вона не могла нічого робити, тинялася по кімнатах і дивилась на годинник. Він приходив близько 19-ої. Допомагала зняти куртку, брала рукавиці, шарф і складала на тумбочку. Іноді, як мама, намагалася його сварити за щось, і тоді – брав її на руки, як маленьку, й цілував в очі. Вона гладила його обличчя і відмічала, що, незважаючи ні на що, її батько ще зовсім молодий і дуже симпатичний.

– Тату, ти любиш мене? – запитувала його. А коли ствердно хитав головою, хитро продовжувала – ти нікого більше не будеш любити?

…Якби вона знала, що настане день, коли сама приведе в дім ту, яка стане коханою батька, її мачухою, подругою. І, як не дивно, побажає їм щастя.

Але до цього було ще далеко. Катруся переходила з одного класу в інший. Із дівчинки з худорлявими ногами і тонкою шийкою перетворилася на милу дівчину й вперше закохалася. Її обранцем став тихий хлопець в окулярах із серйозними очима. Він цікавився живописом, і Катя ходила з ним на вернісажі та у виставкові зали. Розповідав їй про Ван Гога, а вона закохано дивилася на його обличчя, яке від натхнення ставало гарним.

Стала пізно повертатися додому, і вже батько чекав на неї.

– Коли ж усе це закінчиться? – одного разу грізно запитав у неї тато, коли повернулась після опівночі.

– У мене власне життя, я ж доросла! – із викликом відповіла.

Батько якось згорбився й тихо пішов до себе в кімнату. Вночі, коли Катя прокинулася, почула, що батько не спить. На кухні пахло свіжою кавою. Вона встала. Тато стояв біля вікна й дивився кудись вдалину. Його фігура в зім’ятій футболці викликала в неї жалість. Подумала про те, що батько дуже самотній. Їй згадалися нечасті візити жінок, яких вона не сприймала, її бажання володіти серцем батька, егоїзм. Їй стало недобре, тож повернулася в ліжко. Вперше за ці роки Катя думала про те, що батько має право на щастя, а вона завжди віднімала його.

– Тату, може тобі одружитися? – запитала вранці.

– Із ким? – сумно спитав.

– Та он скільки жінок!

– Наївна ти в мене, – погладив її руку, – одружитися – не проблема, але, де кохану знайти…

– Кохану, – механічно повторила Катя, і знітилась.

Батько був правий. Не просто зустріти людину до душі. А інакше, як із нею жити? Але допустити, щоб найрідніша людина страждала, вона теж не могла. Весь день після розмови Катя згадувала знайомих жінок і уявляла їх поряд з батьком.

Пройшов деякий час. Катя попрощалася зі своїм першим коханням і частіше ходила на стадіон. Її новий обранець – спортсмен і вболівальник. Із Дімою познайомилася в медінституті, куди згодом вступила. Серед маминих родичів було багато медиків.

Батько не втручався в її рішення. Поважав Катю. Тільки, коли записалася в парашутну секцію, заперечив. Щоб умовити тата відпустити її на стрибки, запросила однокурсницю. Наталка була в їхній групі найдорослішою, вже встигла закінчити медичний технікум, працювала в сільській лікарні. Якось одразу вона зуміла викликати до себе повагу всієї групи, і її одноголосно вибрали старостою.

– Наташо, виручай! – прохала її Катя. – Я ж не можу без неба, та й Діма теж буде там.

…У той день Микола Іванович, прийшовши з роботи, застав удома замість дочки незнайому дівчину.

– Ой, – здивувалася, коли він зайшов у кімнату, – а ми вас іще не чекали. Катя в магазин побігла, прийде невдовзі. А мене Наталкою звати.

– Микола, – промовив, але подивився на її ніжне обличчя і зніяковілі очі, й додав, – Іванович.

…Коли дочка повернулася з магазину, то побачила за столом у кухні батька й Наташу. Вони чистили картоплю. Подруга про щось жваво розповідала. А тато!.. Не впізнавала його обличчя. Ніби помолодшав років на десять. Каті стало недобре. Чому це він так радіє? Але потім, згадавши його самотню постать біля нічного вікна, відігнала ревнощі й промовила: «А ви – непогана пара».

Але й подумати не могла, що ця зустріч так змінить їхнє життя.

– Катю, а може мені костюм новий купити? – запитав якось батько. – Щось я давно нічого не купував.

– Давай, – погодилася вона, – ти ж іще зовсім молодий.

Коли через кілька днів тато одягнув новий костюм, Катя була в захопленні. Костюм личив йому, але то не головне, найважливіше – вираз обличчя, очей. Здавалося, що в нього хтось вдихнув нове життя.

– Тату, в тебе з’явилася жінка? – допитувалася вона. – Може, познайомиш?

Батько ніяковів і намагався перевести розмову на іншу тему. «Цікаво, – думала вона, – кого ж він приховує?».

Між тим Катя раділа від освідчень Діми. Просто літала. Здається, її настрій розділяв і батько. Щоранку старанно голився, крапався дорогим одеколоном, як юнак, крутився перед дзеркалом і радісним голосом повідомляв, що затримається після роботи.

– Тату, познайом, – просила дочка, а він тільки щасливо усміхався…

– Ви знаєте, – сказала вона мені, – я ж і подумати не могла, що він закохався у Наташу. Та й вона мовчала, як партизанка.

Про їхній роман вона дізналася зовсім випадково. Діма запросив її додому на день народження. Катя розповіла про це батькові й отримала згоду. Але на свято не потрапила. На заняттях почувалася погано й вирішила поїхати додому.

– Ти? – здивувався тато, коли вона відчинила двері власним ключем і увійшла в передпокій.

– Так, – здивувалася у відповідь.

Батько тримав у руках декілька білих лілій, на ньому був новий костюм, а на столі у великій кімнаті – пляшка ігристого.

– Ти на когось чекаєш? – розсердилася вона.

– Ні, – почав батько.

Але в цю хвилину подзвонили в двері…

– Уявляєте, – моя нова знайома посадила на коліна рожевого зайця, – двері відчинилися, а на порозі – Наташка!..

…Із їхніх зніяковілих облич вона все зрозуміла.

– Давай поговоримо, – підсів до неї увечері батько.

Вона дивилася на його винувате обличчя і згадувала, як багато років тому любила засинати, дивлячись на батьків, які сиділи біля її ліжка. На очі навернулися сльози.

– Якщо ти проти, – тато погладив її руку, – нам і так добре.

– Не добре, – промовила, – я не маю права…

Вони довго мовчали, думаючи про своє.

– Я не проти, – нарешті промовила Катя і відчула, що її голос тремтить.

Вони обнялися. Із портрета, усміхаючись, на них дивилася молода мама…

…Рожевий іграшковий заєць зсунувся із колін моєї супутниці, вона не відразу помітила це. Її думки були десь далеко. Я теж мовчала, думаючи про іронію долі.

– А тепер у мене є братик, – пожвавішала. – Уявляєте, братик! Це ж треба? Тато, як на крилах літає, тепер, каже, справа за тобою. Час вже й онука мати…

Автор – Любов МАТВІЄНКО.

Фото – ілюстративне.

facebook