fbpx
Саморозвиток
Вже котрий рік його немає, а тобі щораз здається, коли відчиняєш браму батьківської хати, що він чекає тебе біля порога. Зараз заварить духмяний чай, напече блінчиків, і ви довго сидітимете, розмовляючи на житейські теми.

Він так багато значив для неї…Часто сміялися разом, розказував цікаві історії, водив у музеї, в походи, любив мандарини і щирих людей. Навчав бути правдивими, не любив фальші. Іноді спалахував, як сірник, але в нього завжди добром світилися очі.

Це він навчив нас з сестрою розводити багаття за допомогою одного єдиного сірника, визначати, де північ, а де південь без компаса, орієнтуватися по сонцю, щоб не заблукати у лісі. А головне – навчив любити людей і все живе.

Він своїм прикладом надихав, хоч далеко не був досконалим. В нього питали поради і він, зі знанням майстра, завжди давав її, міг чесно сказати, коли не знав чи не вмів чогось, або ж довго трудитися над маленькою деталькою, щоб вона була досконалою.

Він навчив любити гори, часто беручи нас з сестрою у походи. А з віком, коли вже в нього з’явилися внуки і сивина забілила скроні, і вже здоров’я не дозволяло мандрувати, – любив слухати… І тоді в нього горіли очі, ніби він не слухач, а подорожує разом з тобою, радіє досягненням, радіє по-справжньому!

Вже котрий рік його немає, а тобі щораз здається, коли відчиняєш браму батьківської хати, що він чекає тебе біля порога. Зараз заварить духмяний чай, напече блінчиків (куховарила мама, але плов і блінчики – то була батькова «коронна страва»), витягне з півниці трускавкове варення, і ви довго сидітимете, розмовляючи на житейські теми.

І щоразу ти згадуєш мудрі батькові слова: «дитинко, вислухай спочатку, а потім роби висновки», «не суди, бо не знаєш ситуації напевно», «не відповідай злом на зло», «частіше усміхайся», «живи з любов’ю до всього, що тебе оточує»… Інколи вчив не словами, а своїми вчинками, діями, навіть тоді, коли думав, що ми з сестрою не спостерігали…

І оцінюєш цінність людини тільки тоді, коли її вже немає поруч… Бо сиротієш… Тобі бракує розмов, обіймів, порад, простого мовчання і буття поруч…. Мама також ще й досі вчиться жити без вас!

І лише холодними вечорами ти тепліше загортаєшся в плед, вмощуєшся біля каміна на вашому улюбленому кріслі і гортаєш старі альбоми, де ми іще діти, а ви з мамою такі усміхнені та щасливі. Час від часу виймаєш зі шкатулки компас, подарований вами, і міцно стискаєш, як найдорогоцінніший подарунок, щоб не заблукати на стежках долі…

– Дякую, тату, що навчили жити і любити по-справжньому життя! Ще й досі Вас бракує!

Марія СЕРПАНОК, “Батьківська любов”