fbpx
Дозвілля
Багато хто скаржиться, що свекруха і теща руйнують шлюб, а у нас з чоловіком все навпаки – якби не вони, то ми б давно вже розбіглися. Дуже боюся, що коли їх не стане, ми просто не зможемо зберегти сім’ю

Причина не в тому, що ми з чоловіком один одного не любимо. Любимо, навіть дуже. Але характери у обох м’яко кажучи не подарунок. Я, якщо чесно, взагалі не розраховувала, що хтось візьме мене заміж. Спалахнути можу за долю секунди, а потім не виходить зупинитися. Розумом розумію, що не права і пора вже рукавицю свою зачинити, але впоратися з собою просто не в силах.

У чоловіка така ж ситуація, хоча і трохи більше витримки. Але якщо ми сваримося, то це все – посуд летить в стіну і все в тому дусі. Потім можемо ходити і не розмовляти тижнями. Наш рекорд – місяць.

У сварках зазвичай винні обоє, але визнати саме свою провину і йти миритися – ні, ви що, я ж не одна винна. Ця безглузда риса характеру дуже сильно заважає жити і мені, і чоловікові. Чого тільки ми вже не пробували: до психолога ходили, медитували – марна трата часу і грошей. Як було, так і є.

Єдині, хто може нас помирити і вправити думи наші – це наші мами. Свекруха чудово може заспокоїти і наставити на шлях істинний сина, а моя мама мене. Начебто говорять звичайні речі, не кричать, не тиснуть авторитетом, але після того, як мама м’яко мене вичитує, мені стає соромно, як першокласниці. Хочеться бігти до чоловіка, кидатися йому на шию і просити вибачення за себе, мантелепу нестриману.

З чоловіком відбувається така ж ситуація. Його мама легко збиває з нього пиху і приводить до тями. Він перестає вдавати з себе казна-що і у нас дома панує мир і спокій на якийсь час. Чому у нас самих не виходить вирішити проблеми так легко і швидко, як це вдається мамам, я не знаю. Кажу ж, ми що тільки не пробували.

Зараз ми з чоловіком вже три місяці не сваримося взагалі. Це наш особистий рекорд. А все тому що, коли у мене припікає, я висловлюю це не чоловікові, а мамі. А вона вже каже, що або я сама винна, знайшла проблему на рівному місці, або як це питання правильно сформулювати, щоб рішення проблеми не переросло в непорозуміння. Чоловік так само робить зі свекрухою.

За підсумком ми маємо відсутність непорозумінь, рівні стосунки і душевний спокій. Розумію, що дорослим людям свої проблеми потрібно вирішувати самостійно, а не скаржитися матусям, але чомусь прості істини стають простими тільки тоді, коли це говорить мама. До цього проблема здається безнадійною.

Ми з чоловіком хочемо дітей, але розсудливо розуміємо, що поки ми не навчимося самі вирішувати свої проблеми, то ні про яких дітей мови йти не може. Мені здається, що хоч нам з чоловіком і за двадцять, але ми самі ще не до кінця подорослішали, раз без втручання мам не можемо розібратися зі своїми стосунками.

Найбільше я боюся, що мам не стане. Це буде двічі втрата – спочатку улюбленої рідної людини – мами, а потім і втрата чоловіка. Тому що я дуже сумніваюся, що на даний момент ми готові пережити такі випробування і не розлучитися. Чоловік це теж розуміє. Мені здається, що це ще одна причина, по якій ми стали менше гиркатися ми боїмося зайвий раз засмучувати мам. Правильно кажуть, поки живі наші батьки, ми будемо залишатися дітьми.

Фото ілюстративне.