Історії села або непосидючі баби!
У сусідньому селі живе моя подруга Марічка. Ми знаємо одна одну вже років п’ятнадцять (відтоді як я відкрила нову сторінку свого життя, життя в селі ). Вона дуже чуйна та добра людина, готова відразу прийти на допомогу , лагідна, працьовита, душевна.
Якщо Ви не знаєте, скільки до опоросу ходить свинка, то знайте: три місяці, три тижні і три дні; коза – п’ять місяців, корова – дев’ять місяців.
Я запитувала про все, що потрібно знати для життя в селі: про худобу і землю, вона охоче ділилася зі мною своїми знаннями і досвідом.
Через деякий час за сімейними обставинами вона переїхала до сусіднього села. Ми підтримуємо телефонний зв’язок щоденно.
Зараз вона більше спілкується з Бабою Галею, якій в серпні минуло вісімдесят років. Але Баба Галя така спритна й енергійна, що їй можуть позаздрити молоді.
Якось Марічка приходить до своєї товаришки, а вона сидить на абрикосі і пиляє гілку, яка їй не сподобалась, заважає. Гілка тріснула і падає на Марічку, яка стояла під деревом, луснула її так добряче, що вона разом з гілкою опинилася на землі. А Баба Галя у свої вісімдесят років учепилася однією рукою за іншу гілку і висить на ній, а з другої руки не випускає пилку і гукає: «Марічко, лови мене!». А як ?! Приземлення відбулося без наслідків.
Наступна ідея непосидючої Баби Галі: обмазати глиною димар на даху своєї хати. Вона нікого не просила, все хотіла зробити сама, хоча має трьох дітей і дорослих онуків, які б залюбки допомогли їй це зробити. Але ж ні! Сама!
Так і розказала Марічці свій план: треба в коморі взяти старенький шкільний рюкзачок онука, покласти в нього глиняні кулі (вона збиралася зробити їх змішуючи глину з тирсою або соломою). Баба планувала вдягнути цей рюкзак собі на спину, по драбині вилізти на дах і виконати свою задумку. А треба сказати, що Баба Галя – тендітна маленька жіночка. Марічка відмовила її від цього подвигу, пояснивши, що рюкзак, важчий за бабу і перетягне її, і вона полетить догори дригом. Слава Богу, послухалася і не полізла.
А ще, незважаючи на свою зайнятість по господарству, Марічка у свої 65 років відвідує репетиції у клубі, де співає разом зі своїми односельчанками в ансамблі «Гончарівна». З концертами вони їздять по селах, до районного центру, де приймають участь у конкурсах, днях села, днях вареника і таке інше.
До речі, костюми шиють собі самі і це виходить у них дуже добре, бо все роблять з любов’ю до співу і до свого рідного краю!
Фото з особистого архіву однієї з героїнь.
