Вечірня столиця надто переповнена машинами, ми з труднощами нарешті вириваємось на Харківську трасу.
Наступна зупинка – село Ялосовецьке, Полтавська область. Там нас чекають дуже особливі волонтери.
“Баба Люда” і “дєд Паша” ще не старі, їм всього трохи за 50. Так їх з любов`ю називають волонтери.
Вони, як і більшість сучасних українців, народилися у Радянському Союзі, у школі вчили про єдину Батьківщину – СРСР.
Читали ті ж газети і дивились те ж телебачення, що й всі.
Читайте також: ЛЬВІВ’ЯНИ ПОДАРУВАЛИ БІЙЦЯМ АТО ХЕНДМЕЙД ЛАЗНЮ НА КОЛЕСАХ (ВІДЕО)
Однак змогли пройти етап самоідентифікації та стати відповідальними українцями. Дєда був першим в селі, хто під час перевороту у 91-ому поклав свій парт квиток на стіл.
До війни вони жили звичайним життям, як люди у селі: завжди в роботі.
Їх день починався дуже рано і у справах, доглядаючи за всією худобою та немалим городом, закінчувався пізно вечері.
Їх дім, як музей війни.
На стінах великі прапори розписані словами подяки.
Грамоти і фото з волонтерами та військовими зі всієї України, які приїжджають в гості, вже майже повністю заховали під собою шпалери.
На полицях сувеніри з фронту. Багато гільз із передової.
“Оце заїжджали перед вами волонтери повертались з АТО, казали, що дуже обстріли посилились, важко буде потрапити до хлопців”, – розказує баба Люда, наливаючи борщ в миски.
Так чи якось інакше у цій хаті починаються розмови про війну.
Про те, як все “баба” і “дід” вирішили волонтерити, гарно розповідає їх дочка Рая.
“Одного разу тато і мама обідали, і по місцевому телебаченню побачили новину про пункт прийому допомоги солдатам, який розміщувався в приміщенні Полтавської обласної ради”, – розповідає вона.
Через годину пара вже виїхала із села із повним багажником молока, вареників, пиріжків і домашньої консервації.
В Полтаві домовились, що волонтерів, які проїжджатимуть повз їх село направлятимуть до них, щоб вони не їздили щоразу 100 км.
“Питання не стояло зможемо чи ні, є завдання – допомагати до перемоги”, – чітко і без пафосу каже Людмила і приносить з кухні “друге” – молоду картоплю з м’ясом.
Читайте також: З ПЛАСТИКОВИХ КРИШОК, ЯКІ ПО ВСІЙ УКРАЇНІ ЗБИРАЮТЬ ВОЛОНТЕРИ І АКТИВІСТИ, НЕ РОБЛЯТЬ АНІ ПРОТЕЗІВ, АНІ КОМПЛЕКТУЮЧИХ ДО НИХ.
У прохідній кімнаті поряд з кухнею, де завжди ліпляться вареники та пиріжки, де все сортується і чекає відправки на фронт, на стіні висить перелік зробленого за два роки.
Це короткий зміст життя цієї сім`ї, опис війни у цифрах і змагання без азарту, наповнене добром та силою волі.
Людмила називає цей перелік “мої гуманітарні конвої”.
Змагання в “конвоях” розпочалось після першого повідомлення про гуманітарний конвой Путіна. Баба Люда до останнього не вірила, що його пропустять в Україну.
“Коли це сталося, то перегнати “ху*ла” стало справою честі. Ще головною перевагою маминих конвоїв є те, що у Путіна конвої смерті, а у мами – конвої життя”, – каже Рая.
Щойно волонтери повідомляють, що приїдуть, баба Люда ставить варити начинку і замішує тісто. Це для пиріжків на АТО.
У цей час дєда Паша готує їжу для самих волонтерів.
“У батьків немає чіткого розподілу обов’язків. Тато на рівні з мамою і з худобою вправляється, і на кухні хазяйнує. Холодці, до речі, готує тільки тато”, – розповідає дочка.
Раніше у створенні конвоїв допомагали сусіди і фермери, з часом стало складніше, бо їх підтримка суттєво скоротилась. Сьогодні велике щастя, якщо волонтери привезуть олію чи борошно.
“А першою допомогою були вареники. Мама з татом ліпили їх ночами, бо вдень в роботі біля хазяйства. Я взагалі не пам’ятаю, коли вони нормально спали”, – каже Рая.
Потім вареники носили в місцевий магазин в морозильні камери, бо вдома немає де зберігати. І так що разу.
“Вона ні на хвилину не закинула ліпку навіть зі зламаним пальцем!”, – з гордою інтонацією розказує дочка, допомагаючи мамі заносити пусті тарілки на кухню.
Ми ситі і від затишку хочеться залишитись і не думати про довгу дорогу в зону.
Баба Люда підбадьорює нас і з особливим полтавським колоритом, жартуючи, кличе допомагати спаковувати молоко в контейнери.
Такий ритм життя у них постійно. Буває приймають у себе волонтерів декілька раз на добу.
В середньому один “конвой Люди-Паші” вміщає приблизно 150 пиріжків, 50 -100 вареників, холодець, птицю, більше 20 літрів молока.
Міцні обійми і традиційне фото біля вщент наповненого буса.
Обіцяємо заїхати дорогою назад.
“Баба Люда” хрестить нас – благословляє на щасливу дорогу. Каже: “Я така щаслива, коли ви всі вертаєтесь живі, здорові”.
Як рідні батьки вони до останнього стоять біля воріт.
