Аня прокинулася раніше будильника, душа раділа, в телефоні море повідомлень. День народження – її ще свято. Начебто вже за 30, а досі якось підсвідомо чекаєш дива.
Аня цей день вирішила провести вдома з подругами, смачно поїсти і заспівати караоке, як в далекі 18 років. Підскочивши ні світ ні зоря Аня взялася за підготовку. Подруги зібрались вже до обіду.
– Напевно зголодніли. Прийшли на запах. – сміялась Аня.
Дівчата сіли за стіл і почали вітати, раптом у двері подзвонили. Аня побігла радісна відчиняти. Там стояв листоноша, він вручив їй конверт без зворотного адресата, на якому було тільки написано « З днем народження, Нюта». У Ані аж попливло усе перед очима. Колись давно 5 років тому вона дуже любила одну людину, вони жили разом 3 роки, але він зрадив її. Саме він називав її Нютою.
– Що там? Що там? Відкривай. – раділи подруги.
Ані було якось млосно. Лист щільний і товстенький. Що там такого?
З тремтінням в руках вона розірвала конверт.
– Дорога Аня, пишу тобі я. Ти напевно дуже здивована, але я повинен це зробити. Я дуже винен перед тобою.
Аня читала лист і гірко плакала. Подруги оніміли і не знали як себе поводити, що сказати і просто слухали. В кінці листа Аня прочитала такі рядки:
– Пам’ятаєш, колись давно ти любила коли я ховав від тебе подарунки, а ти радісна шукала. Я подумав, що і цього разу ти з задоволенням відшукаєш свій подаруночок. Це карта скарбів. На кожному пункті відсутній шматочок карти. Як знайдеш бережи його, дуже тебе прошу. Твій Андрій.
Аня розридалася ще голосніше, виявилося він пам’ятав все і навіть цю дрібницю. Аня пішла в кімнату і довго плакала. Подруги дали їй час. Стало зрозуміло, що їй треба поплакатись. Через годину Аня вийшла з повною рішучістю відшукати подарунок. Подруги її підтримали і вирушили на пошуки скарбів.
Весь день дівчата розгадували ребус і під вечір знайшли останній шматок карти і лист від її Андрія.
– Анюта, я знав, що ти впораєшся. Я завжди в тебе вірив. Ти зараз стоїш обличчям до дитячого будинку, там живе тепер моя дочка – теж Нюта. Її матері не стало і за прогнозами спеціалісті доживаю останні дні. Аня, рідна, прости мене будь ласка за все що тобі колись заподіяв. Я вже розплатився сповна. Подбай, будь ласка, про мою дочку. Я більше нікому не можу її довірити і я вірю що ви полюбите один одного. Вона така ж як ти кмітлива, любить квіти і без кінця лопає шоколад, вона прекрасна.
Аня підняла голову і побачила дитячий будинок. Гілки дерев немов привітно кивали їй у відповідь « так, так, це тут».
Аня зрозуміла, що більше її життя не буде колишнім. Тепер у неї є дочка і вона її чекає. Як бути далі і що робити? Ані це тільки належить вирішити.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.
Головна картинка – pexels.
