fbpx
Дозвілля
Анна переконала свого брата поїхати разом з нею, щоб поговорити з батьком про переїзд в будинок для людей похилого віку. Пробувши в будинку батька деякий час, Анна вирішила, що прийшов час їм серйозно поговорити

Віктор Іванович завжди був дуже енергійною людиною, аж раптом почав здавати.

Дочка Анна помітила, що завжди зібраний, акуратний і педантичний батько, якось геть занедбав свою завжди чисту і прибрану оселю. Чайник обріс засохлими плямами жиру, плита втратила колишній білий колір і стала коричневою. Стіни на кухні геть потемніли від диму, через те що зламалася витяжка. А ноги (таке раніше було неможливо) прилипали до підлоги. Але Віктор Іванович ніби нічого не помічав.

Чоловік зовсім втратив апетит, іноді він навіть забував поїсти, через що почав стрімко худнути.

Анна забила тривогу. Повела батька огляд. Аналізи були в порядку, лікар призначив пити пігулки від тиску, та ще деякі дрібниці. Але сказав, що у Віктора Івановича починаються проблеми із пам’яттю. А це означає, що в будь-який момент він може відкрити газ, а вогонь не запалити. Відкрити кран з водою і забути про це доти, поки не прибіжать перелякані сусіди, які живуть знизу, і не повідомлять, що у яких капає зі стелі. Чи в решті решт, просто загубитися в місті, а з такими проблемами дорогу додому годі й шукати.

Анна працювала, у неї було двоє дітей. Батька можна було забрати до себе, ось тільки доглядати за ним нікому. Доглядальниця? Чужа людина в порожньому будинку? Досить сумнівний варіант.

Її брат Віталік теж працював і жив з сім’єю.

Залишається що? Правильно, будинок для людей похилого віку. Або, як ще кажуть, пансіонат для людей похилого віку. У батька є своя пенсія плюс вона ще трохи доплатить і йому забезпечать догляд, харчування, прогулянки і медичну допомогу. Ідея здавалася Анні досить таки непоганою.

Тільки є одна проблема: потрібно було якось повідомити про своє рішення батькові. Непохитному, впертому чоловікові, у якого починалися вікові особистісні зміни, які ніби загострювали і підкреслювали всі недоліки його характеру.

Анна переконала свого брата поїхати разом з нею, щоб поговорити з батьком про переїзд в будинок для людей похилого віку. Пробувши в будинку батька деякий час, Анна вирішила, що прийшов час їм серйозно поговорити.

Раптово з’ясувалося, що Віталіка ніде немає. Анна обшукала весь будинок, а потім виглянула у вікно, що виходить на вулицю, і побачила, як брат сідає в машину і їде. Вона не повірила своїм очам, у неї не вкладалося в голові, що брат міг просто взяти і втекти.

Але в ту мить вийти з дому і виїхати, було набагато приємніше, ніж залишитися і прийняти участь у важкій розмові. Так вирішив Віталік. І покинув місце переговорів, нікого не попередивши.

Та, Анна, звичайно ж, впоралася з непростим завданням. Їй було не вперше. Віктора Івановича влаштували в чудовий пансіонат, і Анна відвідувала його щотижня. Батько вибачив її, а потім навіть начебто потеплішав — донька бачила, що йому не самотньо. Він отримав не лише професійний догляд, а й дорогоцінну можливість спілкуватися з цікавими людьми, чого йому не могли забезпечити йому заклопотані діти.

Але Віталік… син так жодного разу і не приїхав до батька. Той свій раптовий від’їзд він так Ганні і не пояснив. Втім, вона майже й не здивувалася.

Фото ілюстративне.