fbpx
Дозвілля
Але двері ніхто не відчинив, а пес продовжував галасувати і гавкати. Швидка приїхала швидко. Забрали. Пес безпорадно ткнувся мокрим носом в її руку. Вона зітхнула, посміхнулася і розвела руками: – Ну що, Френд, проходь

– Милий, я посплю ще пів годинки, зовсім не виспалась, всю ніч собака сусідський скулив.

– Справді? А я так втомився вчора, вирубався, нічого не чув, – дожовуючи на ходу круасан з маслом, він ковтнув гарячої кави, обпікся, скривився, схопивши себе за мочку вуха, чмокнув її в ніс, і, голосно грюкнувши дверима, помчав на роботу.

– Поспішайко, – із закритими очима посміхнулася вона, налаштовуючись хоч на п’ять хвилин задрімати, але це їй не вдалося.

Сусідський пес знову заскиглив, а потім і взагалі гавкав без угаву і несамовито шкріб лапами двері.

– Дивно, – накинувши халат, вона прислухалася, але голос сусідки не почула.

Ніна Михайлівна, її сусідка, колись давно викладала англійську в школі, але вже не працювала. Жила одна, син в іншому місті, ось, собачку їй привіз, щоб не сумувала. Тільки що їй собачка, літня вона, на себе сил немає, не те, що на собачку. Та й песику безрадісно з нею, ні погуляти, ні пограти.

“Гуляти видно пес хоче, піду, запропоную”, – промайнула думка.

Але двері ніхто не відчинив, а пес продовжував галасувати і гавкати. Швидка приїхала швидко. Забрали. Пес безпорадно ткнувся мокрим носом в її руку. Вона зітхнула, посміхнулася і розвела руками: – Ну що, Френд, проходь.

Увечері чоловік прийшов з роботи збентежений:

– Уявляєш, шефа відправили на пенсію! Як думаєш, кому крісло запропонували?

Вона посміхнулася. Дивлячись на нього, важко було не зрозуміти, кому, але запитала:

– Невже тобі?

– Так! Так! – він схопив її на руки і закрутив по кімнаті, – це ж все змінює, іпотеку виплатимо, нарешті поїдемо відпочити, це нове життя!

Френд, дивлячись на них, крутив головою і чхав.

– Не сумуй, друже, жива твоя Михайлівна, скоро випишуть її, скоро додому повернеться, тебе забере.

Френд гавкнув, що радий, немов зрозумів сказане, хоча по ньому було видно, що з ними йому зовсім і непогано. Ганні було навіть шкода його повертати, так дивно, з собакою їх стало троє, і, нарешті, вона по-справжньому відчула, що вони – сім’я. Ніна Михайлівна повернулася вже через тиждень.

Все минулося – підлатали, все прекрасно! Все чудово, все дуже добре! Всі засміялися. Її син, який і привіз її з стаціонару, трохи знітився:

– Друзі, я ось що хочу запитати. Мама погодилася нарешті переїхати до мене. З квартирою потім вирішимо, а ось Френд, навіть не знаю, що робити?

– Залишай з нами, – хором, не змовляючись, проговорили Анна з чоловіком, всі засміялися і питання було вирішене.

Френд, до речі, був зовсім не проти.

Минуло ще трохи часу, і одного разу, повернувшись з роботи, відкривши двері, чоловік ледве встояв на ногах, тому що Анна, з радісним вереском буквально повисла у нього на шиї! Френд скакав поруч і так і норовив лизнути його в ніс.

– В чому справа, що за шалена радість? – але вона перебила його:

– Дві смужки, ти уявляєш, дві смужки! Нарешті!

Він обняв її, і навіть пса, який притиснувся головою до його коліна. У них скоро буде малюк!

– Тобі не здається, що пес відкрив нову сторінку нашого життя? – майже хором сказали один одному вони і засміялися.

А Френд крутив то головою, то хвостом, а потім зрозумів, що все добре, і радісно загавкав.

Автор: Життя має значення.

Фото ілюстративне.