fbpx

Адже щастя не в грошах і не в подарунках, але як це пояснити коханій дівчині, якщо ніякі аргументи на неї не діють?

З Людою ми зустрічаємося майже три роки, з другого курсу університету. У нас чудові стосунки, я її по-справжньому люблю, та й вона мене теж (хоча про це, звичайно, точно може сказати лише вона сама).

І весь цей час нам доводиться долати різні труднощі, з якими, зазвичай, пари нашого віку не стикаються. І остання наша велика сварка сталася через черговий дорогий подарунок. Її подарунок мені.

Справа в тому, що вона – єдина дочка в дуже забезпеченій сім’ї, а я звичайний такий хлопець, яких мільйони.

Хіба досить привабливий зовні: спортивна фігура, зріст 191 см, блакитні очі та інші дівочі мрії.

Як тільки ми почали зустрічатися, її рідні та друзі «відповідного рівня» спочатку не сприймали мене всерйоз, вважаючи, що я – тимчасове захоплення їх дорогоцінної Людочки.

Коли з’ясувалося, що стосунки у вас побудовані не тільки заради розваги,  що ми дійсно підходимо один одному і щасливі разом, почалися різні інтриги аж до дуже кумедних та безглуздих ситуацій.

Все це ми пережили, іноді разом сміялися, іноді злилися на людей, що лізли не в свою справу, але тиск суспільства певною мірою нас згуртував і зблизив ще більше.

Звичайно, досі навіть близькі друзі не всі вірять, що я з нею не заради грошей, а вона в мені бачить не лише красеня Кена з лялькового набору Барбі. Можливо, вони мають на те підстави, з боку наші стосунки часто виглядають так, ніби я живу за її рахунок і зустрічаюся з нею заради її подарунків. Це і є основною причиною наших сварок, включаючи останню.

Ще на початку наших відносин ми з Людою знайшли в собі сили поговорити про все відверто і чесно. Я пояснив їй, що ніяк не зможу водити її дорогими ресторанами і робити їй дорогі подарунки, але й від неї нічого дорогого приймати не буду.

На себе вона може витрачати гроші батьків так, як вважає за потрібне, але я про себе піклуватимуся сам. У мене є підробіток у вільний від навчання час, мої батьки мені теж фінансово допомагають, тому я зовсім не голодую.

Але на практиці нашої домовленості практично не дотримується. З усією можливою жіночою підступністю Люда намагається дарувати мені все поспіль, починаючи від дорогого одягу, годинника та електроніки і закінчуючи позашляховиком на моє 21-річчя.

Який я хотів повернути, що й спричинило нашу сварку на межі розставання. Нормальні подарунки для чоловіків, які зазвичай дарують коханому, це не для неї.

Вона приховує реальну вартість речей (те, що мій годинник коштує 12 тис. євро, я дізнався випадково від її подруги, яка в цьому розбирається), «забуває» у мене новенькі планшети та фотоапарати, купує «для себе» посуд та постільну білизну.

Ні м’які прохання, ні ультиматуми, ні сварки не допомагають. Люда продавлює, просочується і нав’язує свої рішення та свою думку, а я через це почуваюся утриманцем.

Справа не в тому, що для мене важлива думка оточуючих, які «розуміюче» посміхаються, коли дізнаються про черговий неприйнятий подарунок. Люди, думка яких для мене по-справжньому важлива, в курсі ситуації та всі розуміють, інші ж можуть собі думати, що хочуть.

Але мені важливо, що я відчуваю сам і як це виглядає для мене самого, для нас. Адже щастя не в грошах і не в подарунках, але як це пояснити коханій дівчині, якщо ніякі аргументи на неї не діють?

You cannot copy content of this page