fbpx
Дозвілля
А далі було все, як у поганому кіно: вона відкрила двері, зайшла в спальню, щоб переодягнутися, а там він, її Денис, з якоюсь! “Якась” звісно швидко втекла, а ось він залишився наговорив їй багато всього зовсім нового і неприйнятного

Анна їхала в автобусі і сумно дивилася на пейзаж. “Як же все банально!” думала вона.

Два дні тому вона летіла з роботи як на крилах. Навіть спеціально відпросилася раніше, щоб встигнути приготувати романтичну вечерю при свічках – яка ж вона наївна! Адже 5 років тому в той день вони познайомилися.

А далі було все, як у поганому кіно: вона відкрила двері, зайшла в спальню, щоб переодягнутися, а там він, її чоловік Денис, з якоюсь! “Якась” звісно швидко втекла, а ось він залишився наговорив їй багато всього зовсім нового і неприйнятного.

Мовляв і погладшала вона, і за собою не стежить, і готує погано і не прибирає. А найголовніше і найприкріше, що ніяк не може подарувати йому спадкоємця. І що живе він з нею з жалості!

Треба ж! З жалості живе! Але ж така любов була!

Може Аня і пробачила б його, якби він розкаявся і попросив прощення, але він же не розкаявся, навпаки, він перекрутив ситуацію так, що винна у всьому Аня.

Аня не довго думаючи зібрала речі і поїхала до батьків. І тепер, як і в студентські часи, їздила кожен день на приміському автобусі.

Минав час, але краще Ані не ставало. Кожен день її очі були мокрі від сліз. Вона все ще любила Дениса.

“Ну давай, подзвони мені, давай поговоримо, вирішимо нашу ситуацію. Ну давай же!” Але він не дзвонив.

Від спільних друзів вона знала, що Денис почав гуляти направо і наліво і від цього їй ставало ще важче
“Ну як же так, ми були 5 років разом і він був вірний мені, а зараз” – дивувалася вона.

— Та напевно шифрувався він добре. А тут раз, контролю з твого боку немає – ось і пустився берега, —говорила подруга — Наталка. -— Ти взагалі розлучатися з ним збираєшся?

— Я  хотіла би поговорити з ним спершу, обговорити, може… Так, люблю я його, Наталю!

Наталка ахнула:

— Невже шкодуєш, що пішла?!

— Та ні. Вважаю, що правильно зробила. Але… але…, – очі Ані знову наповнилися слізьми, – Я думала, що він зрозуміє свою помилку і попросить вибачення і…

— Ну ось не сталося цього… І що? – жорстко запитала Наталка.

— Я не знаю… Чекаю…

— А нічого, що з моменту вашого розставання пройшло вже майже 9 місяців? За цей час дитину можна народити, а ти все чекаєш його каяття, — фиркнула подруга. — Все, немає у нього до тебе любові. Давай подавай на розлучення, інакше все життя прочекаєш.

“Наталка права, – думала Аня. – Розлучення неминуче. Ось на розлученні і поговоримо”.

Аню і Дениса розлучили швидко: ділити їм було нічого, дітей спільних немає. Але Денис на слухання не прийшов, тому Аня так з ним і не поговорила. Цей момент дуже засмучував її, з одного боку, а з іншого… та що з іншого… Все, що не робиться, то на краще!

— Дівчино, дівчино! А вашій мамі зять не потрібен?

“Що за чергова банальщина?” — подумала Аня і строго подивилася на чоловіка, який йшов поруч з автобусом, що вже рушив.

— Ні, не потрібен, буркнула Аня. Незважаючи на те, що з моменту її відходу від чоловіка минуло вже 1.5 року, вона все ніяк не могла його забути і плакала ночами.

— А куди ви їдете? — запитав її молодий чоловік.

— Домен.

—Можна я вас проведу?

Аня знизала плечима. Чоловік розцінив це, як “так”, купив квиток на автобус і сів поруч з Анею.

— Мене Михайло звати, — відрекомендувався він.

— Аня, — байдуже сказала вона і почала дивитися у вікно.

Михайло жартував всю дорогу, але Аня залишалася байдужа.

— Можна я вас завтра знову проводжу до дому?

Аня знову знизала плечима.

— Дякую, — сказав Михайло, знову прийнявши потиск плечей за “Так”.

Так у Ані з’явився новий залицяльник.

— Михайло запропонував мені руку і серце, – зітхнувши сказала Аня Наталі.

— Чудово! — було видно, що Наталка зраділа за подругу. — А ти що?

— Та нічого… Сказала, що подумаю…

— Ну Ань! Я взагалі не розумію як він тебе терпить! Ти його кохаєш?

— Ні. Я все ще люблю Дениса.

— До речі про Дениса…. він одружується. Так що…

— Чесно? Це правда?

— Ну звісно інформація не з перших вуст, але ти завжди можеш подзвонити і дізнатися сама…

Аня задумалася:

— Ну що ж… раз він одружується, то і я вийду заміж! На зло йому! І на зло йому стану щасливою!

— Ну… з таким настроєм щасливою стати буде непросто…

— А я стану!

Аня і Михайло одружилися. Як не дивно, але Аня швидко подарувала йому доньку. Потім почалися звичайні батьківські будні.

Якось раз вона гуляла з донькою в парку і раптом до неї підійшов Денис:

— Привіт! Побачив тебе, вирішив підійти… Це твоя?

— Моя! — з гордістю сказала Аня.

— Треба ж! А лікарі говорили, що у тебе проблеми у цій сфері… та ми власне і розлучилися тому…

І тут Аня спалахнула:

— Хіба тому? Я, особисто, розлучилася з тобою через твою невірність!

— Ну та я і невірним був, бо дітей хотів, а у нас з тобою не виходило…

— А зараз у тебе діти є?

— Ні… знову у дружини мабуть проблеми якісь. Розлучатися планую.

— А ти сам перевірявся?

— Так я – мужик! У мене-то все добре.

— То перевірявся чи Ні?

— Кажу тобі, я…

— Зрозуміло, не перевірявся, так само, як і зі мною…

— Слухай, — Денис присунувся до Ані дуже близько. Вона навіть відчула запах від якого раніше просто втрачала голову і побачила його очі, в яких раніше могла потонути. — розлучайся зі своїм чоловіком і виходь за мене знову! Я ж так і не зміг тебе забути… Донька в тебе є, буде мене татом називати. Та й бачу я, що по жіночій частині у тебе все добре, просто нам треба було більше старатися і я впевнений, що ти мене досі любиш…

Аня дивилася на Дениса відкривши рот. Ось це новина: виявляється він став стрибав у гречку, бо вона не могла подарувати йому спадкоємця! А він досі сам не перевірився і вважає, що у нього все добре! А адже швидше за все проблема була в ньому, а не в ній. А ще ця самовпевненість, хоча він має рацію, вона його все ще любить. Любить? У цей момент Аня раптом зрозуміла, що любові до Дениса у неї немає, а, навпаки, він їй раптом став не приємний.

— Ні, дякую, — Аня посміхнулася. — Ти дуже самовпевнений звісно, але я люблю тільки чоловіка і доньку. Колись я дуже мріяла, щоб ти повернувся, але зараз все минуло. Вибач, мені треба йти.

Аня йшла по доріжках парку, в її руці довірливо лежала рука доньки і посміхалася: як чудово, що вона вийшла заміж за Михайла!

Автор: Ірина.

Фото ілюстративне.