fbpx
Дозвілля
А бабуся каже, що ти цілий день на чоловіків кліпаєш, – запитально дивилася на маму Катя. – Що це означає?

– Не хочу суп! – канючив Катя, заважаючи матері готувати вечерю. – Давай картопельку приготуємо.

– А я картоплю твою не хочу, – пирхнув Влад, навіть не відриваючись від телефону. – Давайте курку запечи.

– Досить, – жбурнувши ніж на стіл, не витримала Поліна. – Що приготую, то і будете їсти!

– А бабуся завжди запитує, що ми хочемо, – надула губки дівчинка.

– Тому що ваша бабуся, – жінка прикусила губу, не бажаючи говорити нічого про чоловікову матір при дітях. – Загалом, вона вже на пенсії, весь день вільний, може дозволити собі провести півдня на кухні, виконуючи ваші замовлення. А я тільки з роботи прийшла, втомилася як не знаю хто, і у мене немає ні часу, ні сили на смакоту.

– Та ти весь день за комп’ютером сидиш, – посміхнувся хлопчик. – Теж мені, робота.

– Владе, – застережливо промовила Поліна. – Стеж, будь ласка, за словами. Ось коли сам працювати почнеш, тоді і поговоримо.

– А бабуся каже, що ти цілий день на чоловіків кліпаєш, – запитально дивилася на маму Катя. – Що це означає?

– Це означає, що вам потрібно менше спілкуватися з бабусею! – жінка в безсило опустила руки. Вона вже не раз говорила чоловікові, що свекруха налаштовує дітей проти неї. Ось тільки чоловік кожен раз відмахувався.

Діти тільки ображено подивилися на жінку і втекли в кімнату, заявивши, що вечеряти не будуть.

– Що ти за господиня? – морщила ніс Ганна Олегівна, дивлячись на повну корзину з брудною білизною. – А пилюку коли останній раз витирала? – і демонстративно провела пальцем по полиці.

Поліна ж в цей час намагалася доробити звіт, який завтра потрібен буде на нараді. І їй було зовсім не до візиту “ревізора”.

– Пилюку повинен Влад протирати, – не відриваючи очей від клавіатури, відповіла Поліна.

– Він дитина! – хмикнула обурено Ганна Олегівна. – Як ти смієш змушувати його робити свою роботу!

– Йому тринадцять, – у жінки засмикалося око. – Він великий хлопчик і може допомогти мамі. Все одно вдома сидить.

– Ні, це вже ні в які ворота не лізе! Діти, збирайтеся, поїдемо до мене.

– Ура! – хором вигукнули брат з сестрою. – До бабусі!

Через три години Поліна втомлено закрила кришку ноутбука. Нарешті вона закінчила! Очі ледь дивляться, спина не розгинається, зап’ястя зводить. На годиннику вже дев’ята вечора, а ні чоловіка, ні дітей вдома немає.

Жінка з насолодою розтягнулася на дивані і простягнула руку до телефону.

– Ти де? – спокійно поцікавилася вона.

– О, то ти, нарешті, помітила, що мене вдома немає? Не пройшло і року! – пролунав у відповідь єхидний голос чоловіка. – Я з дітьми у мами. Ночувати тут залишимося.

– Може вистачить? – Жінка скривилася. – Моя дорога свекруха приїхала, влаштувала концерт і забрала дітей до себе.

– Концерт? – роздратовано перепитав Андрій. – Тобі просто вказали на те, що потрібно зробити! А ти, замість того, що б сказати дякую, ще й претензії пред’являєш!

– Я б обов’язково подякувала, якби мені хоч хто-небудь допоміг…

– Завтра поговоримо, – проігнорував її слова чоловік і поклав слухавку.

Ганна Олегівна знову приїхала в “гості”. І, зрозуміло, знову знайшла до чого причепитися. Бідна Поліна вже годину вислуховувала, яка вона мати, дружина, і просто людина. Чоловік підтакував, діти сміялися.

Жінка не витримала. Відкинувши ганчірку, якою мила вікно, вона висловила сім’ї все, що про них думає. А далі темрява.

Отямилася Поліна вже в лікарні. Серйозні дядьки в білих халатах розповідали щось про емоційну напругу і ще про щось. Жінка не особливо і вникала, а просто насолоджувалася тишею і спокоєм.

Після виписки, її очікував неприємний сюрприз – чоловік подав на розлучення. Потім нове випробовування – діти захотіли залишитися з батьком, Поліна не перечила.

Поліні довелося повернутися в рідне місто, де у неї була квартира, залишена у спадок бабусею. Там її всі знали, тому й робота знайшлася майже відразу, та ще й з можливістю швидкого кар’єрного росту.

Жінка щомісяця виплачувала гроші на дітей, і на цьому її втручання в їх життя було закінчено. Влад відмовився мати справу з матір’ю, на Катю вплинула бабуся, і вона теж не хотіла спілкуватися.

– Не хочете і не треба! – констатувала Поліна і цілком занурилася у влаштування свого життя. Тепер у неї було багато вільного часу, який вона легко могла витратити на хобі і спілкування з друзями.

Готувала вона що хотіла, не озираючись на постійні вередування дітей. Не було гори брудного посуду, вічно розкиданих речей…

Загалом, Поліна відпочивала і заспокоювалася.

Через кілька місяців вона познайомилася з приємним чоловіком, у якого були вже дорослі діти. У цьому питанні пара зійшлася ідеально – спільних дітей не хотів жоден з них.

А ось Андрій ще не раз телефонував Поліні. Адже виявляється, з дітьми потрібно не тільки по півгодини в день розмовляти, а ще й уроки робити, на секції возити, їсти їм готувати, лікувати. А Ганна Олегівна якось швидко самоусунулася, приходячи в гості кілька разів на тиждень.

– Тепер ти розумієш, як я почувалася кожен день? – сміялась Поліна. – А ти, замість того, щоб мені допомогти, тільки матері потакав. Пожинай плоди.

Можливо, трохи пізніше діти самі до неї прийдуть. А поки Поліна буде жити так, як хоче сама.

Фото ілюстративне.