Дозвілля
Ніна злетіла по сходах до будинку, схопила з комода ключі від власного авто та папку з особистими документами. Вийшла на подвір’я, навіть не замкнувши двері. Сіла у свій позашляховик, завела двигун і рвонула з місця так, що з-під коліс на гравійну доріжку посипалося каміння. Дорога до столичного центру зайняла майже годину. Ніна їхала впевнено, на межі дозволеного, але в голові вже не було паніки – лише холодна, твереза рішучість. Вона дістала із сумки телефон і набрала Ярослава Степановича, їх адвоката Григорія.
Липнева спека немилосердно плавила дьоготь на дорозі, що в’юнилася поміж високими житами неподалік Канева.
Дозвілля
Він саме зняв черевики, залишаючи їх біля дверей, коли із кухні до нього визирнула мати. Вона тримала в руках рушник, але пальці її тремтіли так помітно, що край тканини безпорадно сіпався в повітрі. Очі жінки були сухими, проте погляд здавався якимось порожнім, випаленим зсередини, наче вона щойно пройшла крізь густу завісу диму і ніяк не могла розгледіти перед собою обриси звичних речей.- Ти знову пізно, – сказала вона тихо, і голос її звучав не доріканням, а констатацією чергового важкого факту. – Мий руки, вечеря на плиті. Остап мовчки кивнув. Йому не хотілося йти на кухню, бо кожне повернення додому останнім часом перетворилося на перетин невидимого кордону між двома ворожими таборами. У вітальні плазом лежав напівтемний промінь від телевізора – телевізор працював без звуку, а батько сидів у кріслі, схиливши голову на руку і не зводячи очей із нескінченної круговерті титрів та рекламних роликів, що пролітали повз його свідомість
Дзенькіт порцелянової чашки об стільницю пролунав різко й самотньо, розбивши вечірню тишу квартири на
Дозвілля
Мамо, ти при своєму розумі на старості літ? Віддати чужим людям родинне гніздо, коли твої онуки по орендованих кутках туляться? Ти взагалі совість маєш? Любов Василівна навіть не повернула голови. Вона спокійно, пальцем за пальцем, складала у велику дорожню сумку свої теплі кофти, випрані хустки та старі фотографії в дерев’яних рамках. Пальці ледь тремтіли, але в кожному русі відчувалася така рішучість, якої син від неї зроду не бачив. – Онуки твої вже виросли, Тарасе, – відказала вона тихо. – У них є батьки з головою на плечах і двома руками.А в мене лишилося не так багато літ, щоб я віддала їх на чужі забаганки. – Чужі забаганки? – з передпокою виринула невістка, Марина, нервово смикаючи пояс вишуканого пальта. – Любове Василівно, це просто невдячність! Ми ж уже домовилися, як усе порозділяємо. Ми з Тарасом стільки сил поклали, щоб допомогти вам усе переоформити, а ви тепер за нашою спиною отаке кажете? Марина говорила швидко, з тим особливим повчальним тоном, яким зазвичай розмовляють з вередливими малими або старими, котрі, мовляв, уже втратили тяму
– Мамо, ти при своєму розумі на старості літ? Віддати чужим людям родинне гніздо,
Дозвілля
– Якщо Марк хоче червону рибу чи індичку, він може сам підвестися з дивана, пройтися три квартали до ринку і придбати те, що вважає за потрібне. За власні гроші.
– Мамо, ти серйозно купила звичайний пральний порошок замість того, що я замовляла? –
Дозвілля
Прийшла до доньки на чай, порадіти їхній першій річниці. Тільки сіли, згадуємо, як вони рік тому весело гуляли, аж тут двері відчиняються – на порозі зять Максим і його батько, Петро Іванович. Слухаю я їхні плани й відчуваю, як у мене всередині все аж закипає від обурення. Оце додумався зятьок!
Прийшла до доньки на чай, порадіти їхній першій річниці. Тільки сіли, згадуємо, як вони
Дозвілля
Обличчя Надії Петрівни трохи витягнулося, а брови здивовано поповзли вгору. Вона явно розраховувала на іншу реакцію, але я тримала ключі в руках і вже зачиняла двері квартири зовні.
Обличчя Надії Петрівни трохи витягнулося, а брови здивовано поповзли вгору. Вона явно розраховувала на
Дозвілля
Марія зрозуміла, що для свого власного оточення вона давно стала предметом інтерʼєру – зручним, звичним і повністю безмовним, як торшер у кутку.
Марія зрозуміла, що для свого власного оточення вона давно стала предметом інтерʼєру – зручним,
Дозвілля
Вона досі лежить у моєму гаманці. Звичайна потерта монета номіналом в одну гривню, яка пройшла зі мною крізь роки, бідність, розквіт нашої родини і навіть крізь тривогу за життя того, хто мені її подарував.
Вона досі лежить у моєму гаманці. Звичайна потерта монета номіналом в одну гривню, яка
Дозвілля
Йому шістдесят, але виглядав він старшим. Ми дивилися одне на одного й мовчали. Я чекала, що серце забʼється швидше, що в мені прокинеться щось давнє, гірке чи ніжне. Але там було тихо
Я ніколи не думала, що напишу про це. Але нещодавно сталося те, що змусило
Дозвілля
Ірина вийшла до кімнати по каву, а коли повернулась, одразу відчула: щось змінилося. Андрій стояв біля столу, у руках тримав старий альбом, який Ірина дістала зі шафи, щоб знайти дитячі фото Тараса для привітання
Ірині було двадцять дев’ять, коли вона вперше за довгі роки купила собі сукню, яка

You cannot copy content of this page