Дозвілля
7 приводів сказати сину “дякую”

Якщо б ти не народився на цей світ, у мене було б інше життя.

Робота, порожні плітки, чужі розмови, туфлі на високій шпильці, адже раніше я була закохана в себе, а тепер  всю свою любов віддаю тобі.

Ти навчив мене боятися за своє життя. Я раніше мріяла стрибнути з парашутом, переходила дорогу на червоний, запливала за буйки і гуляла пізно вночі. Тепер я думаю про те, що пoмeрти так рано – недозволена розкіш.

Адже на цьому світі є той, за кого я відповідаю головою і серцем. Ти – мій якір в цьому житті!

Читайте такожСповідь матері: повернися в сім’ю, дитино!

Ти навчив мене ділитися. Остання ложка супу, половинка печива, огризок від яблука, новий телефон або футболка з Масянею. Тепер немає сенсу розвішувати ярлики «моє – твоє», тому що у тебе свої поняття про це життя. І я зовсім не проти розділити їх з тобою.

Ти навчив мене бути смішною. Тепер я знаю, що можу танцювати  танець “Маленьких каченят”, різними голосами читати «Лист Тетяни до Онєгіна», зображати козу при надії або втекла із зоопарку кінь. Заради твого сміху я віднесу в ломбард свою втому і на виручені гроші куплю повітряних куль!

Ти навчив мене запам’ятовувати миті. Передбачити, коли ти перестанеш повзати по-пластунськи або ніжно «цілувати» моє підборіддя, практично неможливо. Сьогодні ти це робиш, а завтра вже освоюєш інші вміння. Тому я просто фотографую кожен день твого життя. Щоб потім показати своїм онукам і посміятися над тим, як ти дражнив цей світ.

Ти навчив мене цінувати час. Раніше мені здавалося, що за 5 хвилин  я нічого не встигну. Тепер я знаю, що п’ять хвилин – це ціле життя. Одна чашка чаю, один похід в туалет, складена стопка випраної білизни або, може бути, навіть душ!

Ти навчив мене зберігати дзен в нaйкритичніших ситуаціях. Стpус мoзку, порваний комбінезон за 8 тисяч, блохасте кошеня на кухонному столі. Якби одного разу я зустріла плем’я індіанців на нашому балконі, я б просто уточнила: «Вибачте, вам не дме?».

Ти навчив мене з оптимізмом дивитися в майбутнє. Кольки пройдуть, зуби виростуть, вiтрянка вилікується. Скільки б не було гірких і тужливих хвилин в нашому з тобою житті, я знаю, що час зітре їх з пам’яті і підштовхне нас назустріч новим відкриттям: шкільній лаві, університетським друзям, знайомству з твоєю майбутньою дружиною .

– Мамо, тату, це Маша! Маша, це мої батьки: Анастасія Юріївна та Олександр Вадимович.

Мабуть, до цього я не буду готова ніколи. Тому спасибі, що навчив мене зберігати обличчя в будь-яких ситуаціях.

З любов’ю, мама.

Автор – Анастасія Нестратова

Джерело.

Реклама

Related Post