Потім вона сідає на лавочку сама і дивиться кудись в далечінь. Просто дивиться. Жодного разу не бачив її у компанії інших людей.
Сьогодні 5:40 ранку. Я йду пити каву і дивлюся на її вікно. Але розумію, що щось не так… Жінка не вигулькнула у вікно, не полила свою квітку, за якою так трепетно доглядала всі ці роки. І не погодувала того бродячого собаку. Я помітив тільки вогні і гучне виття сирен швидкої допомоги, яка наближалася до її будинку. Біля під’їзду зібрався натовп зівак, яким стало дуже цікаво, що сталося.
Того ж дня її госпіталізували. Наступного дня, о 5:40 ранку, нікого немає і нічого не відбувається. І добрих два тижні нікого не було у вікні, квітка так і стояли, а штори ніхто не розсовував.
Минуло ще кілька днів, а я ловив поглядом це вікно і робив припущення, що ж могло статися. І ось, штори розсунулися, тільки я побачив не ту жінку до якої так звик, а чоловіка середніх літ, який заглядав у вікно і щось шукав. Потім він побачив, як я п’ю каву і витріщаюся на нього. Він жестами показував мені щось, я відкрив вікно, він попросив вийти на вулицю.
Робити ж все одно нічого, вийшов, чекаю його. Він виходить з під’їзду, а в нього в руках коробка, на якій зверху записка. Зі словами: «Вона попросила віддати це світленькому хлопчині, який кожного дня о 5:40 ранку підходить до підвіконня і п’є каву». Я відповів, що не можу це взяти, бо я навіть імені її не знаю. Він передав мені коробку в руки і пішов. Я присів на лавці і відкрив коробку. Там була квітка. Та сама квітка, яку вона поливала всі ці роки. І була записка з проханням, щоб я пригледів за цією квіткою, так як з нею потрібно дуже дбайливо поводитися, а звернулася вона до мене, тому що більше немає до кого. Нікому потурбуватися про її квітку.
Квітка називалася: «Бугенвіллія Сандеріана» і було чітко розписано, як потрібно за нею доглядати. Кілька прощальних слів і на тому все.
5:40 ранку, фіранки не розсовуються, а я йду поливати і обприскувати квітку. Потім п’ю каву, і не знаю куди дивитися. Завжди спостерігав за сусідкою, а тепер її немає. І не залишилося від неї нічого, окрім квітки. Квітки, про яку навіть не було кому більше попіклуватися. Та то й про людину іноді зовсім нікому попіклуватися. І від нас інколи потрібно зовсім небагато ̶ простої людської уваги та турботи до тих, чиї вікна життя знаходяться поряд з нашими.
Фото ілюстративне.
