Дозвілля
На моє запитання про 1200 гривень, які випарувалися з мого гаманця, Соля кинула: “Я тобі віддам, ти знову влаштовуєш істерику через дрібниці”. Тоді я зрозуміла, що моя дочка більше не бачить у мені матір, а лише банкомат з обмеженим терміном дії
На моє запитання про 1200 гривень, які випарувалися з мого гаманця, Соля кинула: “Я
Дозвілля
Отримавши від подруги 2000 гривень у борг, я нарешті відчула полегшення: мої онуки отримають на свята те, про що мріяли. Але ця радість розвіялася, коли прозвучали слова Антона: – мамо, не купуй їм цих дешевих цукерок і іграшок, Віра їх минулого року віддала в дитячий будинок!
Отримавши від подруги 2000 гривень у борг, я нарешті відчула полегшення: мої онуки отримають
Дозвілля
Олю, ти, здається, корону на голову одягла, — сказала мені свекруха замість того, щоб поговорити зі своїм сином і бодай якось допомогти нам вирішити цю ситуацію. – В Сергійка нема шкідливих звичок, він всю зарплату тобі віддає. Що ти ще від нього хочеш?
– Олю, ти, здається, корону на голову одягла, — сказала мені свекруха замість того,
Дозвілля
— Вибач, — сказав він, дивлячись у підлогу. — Я зустрів іншу. Ми з нею вже давно. Отже, я йду. Таня стояла біля дитячого ліжечка, де спала Софія, і відчувала, як світ руйнується вдруге в житті
Аня виросла у звичайній п’ятиповерхівці на околиці міста. Їхня квартира була на четвертому поверсі.
Дозвілля
— Ну ти геній, Кириле! Слухай, а квартиру потім можна буде на нас переоформити, на всяк випадок? — Звичайно, само собою, — впевнено відповів онук. — Вона ж стара, мало що… Треба заздалегідь підстрахуватися. Я вже юристу дзвонив. Він сказав, що можна все зробити по довіреності. Баба навіть нічого не зрозуміє
Віра Миколаївна стояла в коридорі своєї трикімнатної квартири, притиснувши руку до грудей. Серце калатало
Дозвілля
П’ятнадцять років тому, у такий самий вечір, Сергій вийшов за хлібом. — Я миттю! — кинув він тоді, накидаючи потерту шкірянку. Його останні слова вона пам’ятала донині, як і запах його улюбленого одеколону, змішаний з тютюновим димом
Марина стояла біля вікна, мимоволі помішуючи охололе какао. Ложечка тихенько брязкала об стінки чашки.
Дозвілля
– Я думала, ви маєте совість і запропонуєте нам віддати хоч третину грошей за це свято, або хоча б подаруєте молодим пристойну суму! – прошипіла мені в обличчя сваха, прямо біля виходу з ресторану.  В очах її не було ні тіні святкової радості, лише зле обурення. – А за 1800 гривень зараз, вибачте, навіть вечерю нормальну не купиш!
– Я думала, ви маєте совість і запропонуєте нам віддати хоч третину грошей за
Дозвілля
— Ні, тебе це точно не стосується. Ти на себе-то подивися. Тобою хіба що ворон у городі лякати. Ти що, серйозно думала, що я візьму тебе з собою? Думаєш я хочу зганьбитися? Марина відсахнулася, ніби від удару. Чоловік сміявся. — Зовсім з глузду з’їхала, поки сиділа вдома. Та ні, вже краще я зовсім не піду, ніж з тобою. А раз не піти я не можу, то впораюся сам
— Так, знову одне й те саме. Більше немає сил. Може, поїдеш до подруг
Дозвілля
— Марія Петрівна, ви хочете онуків?
— Марія Петрівна, ви хочете онуків? — повернулася я різко від плити, відчуваючи, як
Дозвілля
Я вже і так і сяк натякаю Ларисі, щоб пакувала чемодани і їхала десь на заробітки. Ну не може мій син зараз забезпечити сім’ю, а вона вперлася на своєму і все: “Своїх дітей я не залишу, не буде в них сирітської долі”. – Та ти про їх матеріальне становище думай, а не оту долю. Скоро не буде за що їх кормити, – наголосила я. Але, це як горохом об стіну
Я вже і так і сяк натякаю Ларисі, щоб пакувала чемодани і їхала десь

You cannot copy content of this page