«Звільни мене від присутності своєї доньки»
Коли одружуєшся, слід одразу усвідомлювати: разом із чоловіком у твоє життя входить і весь його «комплект» — мама, сестри, брати. А як же без мами — вона ж свята людина!
А якщо одружуєшся з розлученим — будь готова, що бонусом отримаєш ще й дітей від попереднього шлюбу та його колишню. Бо ж хороший батько ніколи не залишить своїх дітей, правда? А за поганого ти б і не вийшла, звісно.
Саме тому Галя, яка закохалась у розлученого Олега, одразу окреслила межі: «Щоб у моєму житті доньки від твого першого шлюбу не було!»
— Це як розуміти? — запитає хтось. — Щоб у чоловіка була донька, але ти її не бачила?
— А що тут незрозумілого? Хочеш — сплачуй аліменти, купуй їй подарунки, гуляй із нею в парку чи води в кіно — будь ласка. Але, будь добрий, тримай її подалі від мого життя. Я, можливо, й не найкраща людина, та зате чесна. Не вдаю з себе лагідну мачуху, яка посміхається на людях, а вдома миє падчерці зубну щітку в туалеті. Це брехня, що чужих дітей не буває! Це телемилість із серіалів. Чужі діти були, є й будуть.
Галинка, мила й гарненька, усе це розповіла Олегові ще до весілля. І він з усім погодився. Дав слово — благородне, чоловіче: «Так і буде, кохана! Я зроблю все, щоб ти не хвилювалась. Адже я тебе люблю».
Двадцятип’ятирічна Галя закохалась у нього з першого погляду. І хоча раніше зарікалась навіть думати про розлучених чоловіків, тут — упала у вир, із головою. А в такому вирі вже не до тверезого розуму. І байдуже, що Олег мав не тільки минуле, а й шестирічну донечку Лізу від першого шлюбу.
Батьки Галі намагались відмовити її від цього кроку:
— Та хіба тобі мало хороших, неодружених чоловіків?
Але закохана донька нічого й слухати не хотіла. Бо так уже хотілося заміж — що аж кортіло!
Галя, закохана до нестями, рвалася до шлюбу, як бик на червоне полотно. І тоді батьки відступили:
— Ну й нехай, — зітхнули. — Якщо так хочеш, виходь! Засунь руки в полум’я — може, хоч тоді щось зрозумієш.
— Та яке ще полум’я, тату-мамо, ну годі вам! — сміялася щаслива Галя. — Якщо й є якийсь вогонь, то лише вогонь кохання! А він не обпікає! Та й що мені може загрожувати? Олег мене любить, і майбутній свекрусі я теж до вподоби!
І це була чистісінька правда. До того ж, донька мала чудове придане: власну квартиру в Києві та непогану іномарку — батьки свого часу добре подбали.
— Тільки одне: не прописуй його! — суворо попередили вони.
Галя, усміхнена й гарна, клятвено пообіцяла. І вийшла заміж за тридцятирічного брутального красеня — на заздрість всіх подруг!
І не дарма: такого чоловіка треба ще пошукати! Усі були в курсі — й заздрили білою заздрістю.
Після весілля Олег переїхав до Галі. І молодята почали жити, як у казці — душа в душу, злагода, любов, затишок. Справжнє сімейне щастя.
Галя щойно закінчила медуніверситет і за батьковим сприянням влаштувалася до приватної клініки. Олег працював менеджером із закупівель. Робота була з відрядженнями, але хіба відстань — перешкода для справжнього кохання? Та ні! Для вогню кохання розлука — як вітер: лише змушує його палати сильніше.
Любов Галі та Олега палала лагідним, не обпікаючим полум’ям. У ньому Галя, щойно пізнавши радощі сімейного життя, просто розчинялася. Адже все у них було як треба!
Кохання було — і гроші також. Хоча зарплатня Галі була трохи вища, Олег через це анітрохи не комплексував:
— Моя ти красунечко-кормилице!
Його гроші, здебільшого, йшли на аліменти, ліки для мами й так, на дрібниці — «туди-сюди — і все». Але щедру Галю це не засмучувало: гроші — не головне! А головне, як їй здавалося, у них було.
Олег був ніжним і турботливим чоловіком: охоче допомагав по господарству, сам прасував сорочки й навіть прав.
Увечері вони виходили на прогулянки, мріяли про майбутнє — планів було безліч. А коли Олег їхав у відрядження, вони по кілька разів на день телефонували одне одному. Бо хіба може бути інакше, коли у вас — справжнє кохання? Таке, аж до самого неба! Не сперечайтесь — таке буває.
І головне — Олег дотримався слова: бачився з Лізою тільки на нейтральній території. Бо справжній чоловік — це той, хто тримає слово. А Олег, без сумніву, був саме таким.
Та ось якось, у четвер, коли Галя працювала ранкову зміну, їй зателефонував схвильований Олег:
— Кохана, захворіла Марина — і Лізу немає з ким залишити!
— Так, я пам’ятаю, я обіцяв, що ви не перетинатиметесь! — кричав у слухавку схвильований тато. — Але це — форс-мажор! Я тут зовсім ні до чого — ну ж розумієш!
І так, Галя розуміла. Вона була розумною жінкою. І чудово усвідомлювала, що на кілька днів їй доведеться прихистити Лізу у себе. Бо ж не лишати дитину з хворою матір’ю! Вона погодилася, адже сама була медиком. Хоча, щиро кажучи, їй дуже хотілося відмовити.
Але Галя погодилася, почувши на свою адресу потік подяк і традиційне:
— Люблю тебе! — на прощання.
І це «люблю тебе!» почули всі інші співробітники, які були тоді в ординаторській: хай знають!
Після роботи Галя поїхала і привезла до себе Лізу — тиху, небагатослівну дівчинку, яка весь час сиділа в телефоні. Ну нічого — кілька днів вона потерпить!
З’ясувалося, що дівчинку можна залишати саму — а Галя вже була готова брати відгул за власний рахунок!
— Та ти її просто вчасно погодуй — і все! — сказав чоловік.
І справді — все! Ліза, в принципі, зовсім не створювала проблем: не вередувала, не скиглила, сиділа собі в телефоні й їла все підряд. Було видно, що дитина — не розбещена.
За кілька днів, у суботу вранці, з відрядження повернувся вдячний чоловік з оберемком квітів і ніжними словами. І одразу ж відвіз дівчинку до її мами, якій уже стало значно краще.
До речі, про маму: коли Галя забирала Лізу, Марина виглядала цілком здоровою. Причому абсолютно! Але тоді Галя не стала з’ясовувати нічого з тією чужою тіткою — нехай Олег сам з нею розбирається.
Тільки коротко запитала чоловіка, який повернувся:
— А що з Мариною взагалі було?
— Та я не став розпитувати! — відмахнувся Олег, і Галю ця відповідь цілком влаштувала: значить, не надто вже його колишня дружина його цікавить! А це було приємно…
А потім Марина знову захворіла. Ну захворіла і захворіла — і байдуже! А Галі що до того? Та виявилося, що знову нікуди дівати Лізу, хоча поряд жила бабуся — мама Олега і новоспечена Галина свекруха.
А він сам, з прикрого збігу обставин, знову був у відрядженні!
— Галю, востаннє! — благав Олег телефоном. — Вона ж гарна дівчинка! Увімкни їй мультики — і все!
Галя, яка цього дня працювала у другу зміну, поїхала по Лізу. І знову здивувалася квітучому вигляду колишньої дружини чоловіка. Але цього разу таки поцікавилася:
— А чим саме ви хворієте, якщо не секрет, звісно?
— Які вже в нашій родині секрети? — всміхнулася Марина. — Ось цим самим і хворію! — і спробувала шморгнути носом. Але вийшло погано.
І в Галі залишилося неприємне відчуття, що її ошукали. Але дівчинку вона взяла.
І знову, після повернення чоловіка, отримала букет улюблених квітів і купу подяк:
— Яке ж у тебе добре серце, моя люба!
— Пообіцяй, що це — востаннє! — вимагала Галя.
І коханий пообіцяв. Але, як то кажуть: обіцяти — не значить одружитися! Бо Марина захворіла ще раз.
І здогадайтесь, де тоді був Олег? Правильно — знову у відрядженні!
«Що вони там, змовилися, чи що?» — думала Галя після чергового дзвінка чоловіка зі слізним проханням забрати до себе Лізу.
— А чому твоя мама не може забрати онуку до себе? Вони ж поряд живуть!
— Та в неї тиск! — пояснив чоловік. — Уся надія тільки на тебе, Галю! Допоможи, га? Тепер уже точно — востаннє!
І Галинка таки допомогла: не забуваймо, вона була чуйною та доброзичливою жінкою.
Тут доречно згадати сумну історію про хлопчика, який постійно кричав: «Вовк!», — і чим усе для нього скінчилося. Тож коли чоловік наступного разу знову попросив забрати до себе Лізу — а це, як не дивно, таки сталося! — Галя сказала: не вірю! І категорично відмовилася їхати до хворої Марини забирати дівчинку: вона більше не вірила в цю маячню. Та й терпіння її остаточно урвалося.
Але зорі стали якось не так, карти випали у поганому розкладі, або ж просто задрімав її янгол-охоронець: Галі було зле і її терміново госпіталізували, а заплакану Лізку довелося прилаштувати до сусідки.
Жінка одужувала, але її все ж трохи мучило сумління, заспокоїлась і почала чекати повернення коханого чоловіка: звісно ж, він був у відрядженні! Але, як виявилося, заспокоїлася зарано. Чоловік з’явився несподівано — разом із любимою матір’ю.
Наївна Галя збиралася поводитися відповідно до етикету: чай, кава… Але раптом почула про себе багато нового та «цікавого». Виявилося, що вона — невдячна! І хитра, а ще Галину порівнювали з різними тваринами, які викликають не дуже гарні асоціації у суспільстві.
І головною солісткою в цьому «дружному дуеті» виявилась його мама…
— В сенсі — невдячна? — щиро здивувалася Галя, яка зовсім не очікувала такого нападу з боку свекрухи. — А за що я повинна бути вдячна?
— А за те, що тебе взяли заміж! — відрубала жінка.
— Мене взяли заміж? Та це я вашого синочка в чоловіки обрала, дорога Зінаїдо Петрівно, і пригорнула його! — не стрималася Галинка. — І, між іншим, до себе в квартиру запросила! А ще їздить він, до речі, на моїй машині! І заробляю я більше! То хто тут ще невдячний, не відомо. Але точно не я!
А улюблений чоловік стояв і мовчки дивився. Отже, він мовчазно погоджувався з мамою? Виходило, що так!
— І бач, чого надумала! — не вгамовувалася свекруха. — Завдала шкоди здоров’ю і залишила дитину в небезпеці! А це вже, між іншим, стаття!
— Кому це я, цікаво, завдала шкоди, і кого залишила в небезпеці, якщо мене там взагалі не було? — перейшла на підвищений тон завжди стримана Галя. — Ви, будь ласка, Кримінальний кодекс уважніше читайте!
— А от саме тому, що тебе там не було! — закричала у відповідь літня жінка. — А мусила бути!
— Я вам нічого не винна! — втомлено вимовила Галя. Їй стало зрозуміло, що дарма вона повелася на всю цю маячню — добре це не закінчиться.
А Зіна Петрівна продовжувала нападати: мовляв, і до РАЦСу Галю вести не треба було! Треба було просто оминати за кілометр!
І дуже добре, що невістка показала свій характер ще вчасно — поки вони не встигли завести спільну дитину! Тож її треба гнати мітлою — ще й не простою, а поганою!
Галина була ошелешена: виходило, що винна в усьому лише вона! А він, Олег — «рідний» тато Лізки — білий і пухнастий! Навішав чужу дитину їй на плечі — ще й обвинувачує! Хай і мовчки, але обвинувачує ж!
А ж домовлялися по-чесному: ніяких дітей від першого шлюбу в її житті! І хто ж перший не стримав слово? Не ти, Олеже? І вона спокійно, прямо в очі, висловила все це своєму коханому.
І чоловік завівся. І в цьому неконструктивному крику було все: і те, що вона посягнула на найдорожче для нього! І що вона, мовляв, вирішила позбутися його дочки! Інакше, навіщо залишати дівчинку саму? Ну, нічого — вони її виведуть на чисту воду!
Галка такого точно не чекала. А як же їхнє кохання до небес? І головне, за що? За те, що кидалася виконувати всі його накази по першому свисту? За те, що не відправила відразу цю компанію куди подалі?
— Угомоністься! — закричала дівчина. — І взагалі, розбирайтеся без мене: я до цього не маю жодного відношення! — Знайшли собі безкоштовну няню і раді! А в мане є мама, тато і дві бабусі, між іншим! Тому нащо ж мене відправляти до чужої людини, тим більше, за вашими словами, дуже поганої?
Галина підтримала:
— Як ви, довіряєте найдорожче такій …, як я? І взагалі, може, вам краще взятися за руки — тобі, дорогий, і мамі — і піти в садок? — не витримала Галка. А що — сарай згорів, хай горить і хата: все вже й так пішло прахом…
Нарешті всі пішли, обурені та невдоволені. Вони теж не очікували такої грамотної реакції від дівчини — так, ця … виявилася дуже розумною…
Ось так сумно завершилася ця історія: Галя подала на розлучення. Так, було важко, прикро і образливо! Ну, нічого: негативний досвід — теж досвід. Тож попереду в гарненької Галочки ще буде чимало спроб і стільки ж претендентів.
