fbpx
Дозвілля
Зцілені вірою: старенький священик, у якого подружжя сповідалося, сказав, що на все воля Божа. І якщо Господь щось забирає у людини, натомість обов’язково дає їй більше

Маленька дівчинка дивилася у вікно. Її сумненькі карі оченята плакали. Кулачками дівчатко витирало сльози, які раз у раз капали на холодне підвіконня. Вона не хотіла, щоб хтось це бачив.

Гіркий життєвий досвід, якого й дорослим не побажаєш, і школу виживання вона добре засвоїла. По-іншому тут, у дитбудинку, не може бути, бо тільки покажеш якусь слабинку, тебе одразу автоматично зроблять жepтвою для кпинів, глузування і навіть бiйок.

Дихнувши на вікно, за долю секунди утворилося полотнище для писання. Дівчинка любила писати на вікні про свої найзаповітніші бажання. Хоч віра в те, що вони справдяться, як і напис на склі, швидко щезала, залишаючи у маленькому серденьку гіркоту розчарувань і невимовний бiль. Вона відчувала себе самотньою, усіма покинутою і нікому не потрібною.

Земля захиталася під ногами у Насті, коли почула стpaшний виpок, що ніколи не зможе мати дітей. Перед очима попливли темні кола. Якби не чоловік, який тримав її за руку, то Настя, напевно, упала б. Не знали, куди ідуть. Додому йти не хотілося, та ноги кудись провадили їх.

Читайте також: Про таємницю Сашкових заробітків, мабуть, не дізнався б ніхто, якби не Славко із сусіднього села

Коли у храмі, повз який вони проходили, забили дзвони, жінка повернулася до реальності. «Сьогодні ж Миколая. Олежику, зайдімо до церкви на відправу».

Старенький священик, у якого подружжя сповідалося, сказав, що на все воля Божа. І якщо Господь щось забирає у людини, натомість обов’язково дає їй більше. Тільки щира віра і молитва зцілюють душевні і тiлесні нeдуги людини.

Із великим полегшенням і відчуттям, наче в іншому світі перебувають, молоді люди ревно молилися і уважно слухали усю Святу Літургію.

Коли вийшли із храму, зупинились біля магазину іграшок. Дивлячись на вітрину, заповнену розмаїтими іграшками, Настя вподобала плюшевого ведмедика, якого самотньо «посадили» в самісінькому кутку. Придбавши іграшку, до кінця не розуміючи для чого, Настя з Олегом стали чекати на маршрутку, щоб поїхати додому. Раптом жінка перевела погляд на будинок, що стояв навпроти іграшкового магазину, і… заціпеніла. На склі маленьке дівчатко виводило слово «мама».

Вхопивши чоловіка за руку, Настя потягнула його ближче до вікна. Пара заплаканих карих оченят перелякано дивилася на свідків її писання, що з’явилися так несподівано. А Настя зі спокоєм і довірою дивилася на дівчинку, простягаючи їй плюшевого ведмедика. В її погляді можна було прочитати, що дівчинка більше ніколи не буде плакати. Вона цього не дозволить, бо дуже хоче стати для Катрусі мамою…

Оля ГЛАДЧУК-ПОПАДЮК, “Наш день”.

Опубліковано 29 грудня 2018 року

Related Post

facebook