— Зоряно, тобі самій не набридло ходити в тому самому светрі? Мені здається, ти вже два роки лише його й носиш.
— Загалом це новий светр, якщо ти не помітила. Я його буквально днями купила.
Подруга обійшла навколо Зоряни, подивилася на неї з усіх боків та видала.
— Справді, річ нова. Але! Зірко, – це той самий светр, що в тебе до цього був. Ти як це зробила?
— Та якось вийшло. Ти мені всі вуха продзижчала, що я в тому самому ходжу, от я і пішла новий светр вибрати. Тільки до свого улюбленого магазину зайшла, ну, ти знаєш його, там речі якісні та цілком за ціною нормальні. Ходжу, вибираю, а сама думаю: «Ото б знайти таку ж кофту, як ту, мою улюблену блакитну. Мені вона і на вигляд подобається і за зручністю. А який матеріал м’який приємний!» Обійшла весь магазин, навіть приміряла кілька моделей – все не те! І тільки зібралася виходити – дивлюся, а в куточку написано: «Розпродаж – моделі минулого року 50% знижка». І що ти думаєш – там мій улюблений светр, тільки новенький, пухнастий висить! Я схопила його, до серця притиснула і на касу. Ось так все й вийшло. Не винна я – воно саме!
– Так, Зоряно – ти невиправна! Як законсервувалася сто років тому, так і не змінюєшся.
Зоряна і не сперечалася – вона знала, що у виборі одягу вона консервативна. Тобто, як звикла одягатися в молодості – джинси, светр – так і носить практично те саме з невеликими змінами.
І не лише у виборі одягу виявлявся його консерватизм. Їй подобалися звичні речі, звичні розваги. Вона могла сто двадцятий раз переглядати улюблений фільм, могла слухати ту саму музику роками. На книжкових полицях стояли її улюблені книги, які вона періодично перечитувала, і тому палітурки у них були такі пошарпані, що здавалося ось-ось розсиплються.
Вдома у неї були улюблені речі, комфортні та звичні. Старе крісло, бозна-яких часів, із дерев’яними підлокітниками, на які так зручно ставити чашку з кавою. А ще улюблений сервіз, який дістався від мами. І навіть миска з кроликом, з якої вона їла кашу в дитинстві. Ну як відмовитися від цих речей заради нових та безликих?
У своїх повсякденних звичках Зоряна також була консервативна. На роботу вона ходила звичними маршрутами, не змінюючи їх роками. І навіть на відпочинок на море приїжджала втретє в те саме місце.
На запитання друзів, чому б їй не поїхати до нового місця, вона відповідала: «Я хочу відпочити, а не стресувати, думаючи, куди йти і чим зайнятися. Хвилювання мені і на роботі вистачає.
Якось подруга намагалася їй довести, що люди, які роками нічого не змінюють у житті, у старості можуть страждати від проблем з памяттʼю. Мовляв, у мозку не з’являються нові нейронні зв’язки, розум закостеніє, людина не розвивається.
Зоряна не хотіла з нею сперечатися. Вона взагалі була неконфліктною людиною. Просто вона знала, що це їй не загрожує. Якщо вірити фахівцям, то потрібно займатися творчістю, постійно читати, і займатися спортом. Все це у житті Зоряни було. І, що кумедно – все завдяки її консервативності! Вона так вибудувала своє життя, що в ньому вистачало місця і спорту, і творчості, і вивченню іноземних мов, і спілкуванню з друзями.
А ще у житті Зоряни, завдяки її консервативності, не було зайвих хвилювань! Адже саме вони, як писали розумні вчені, є основним ворогом нашої памʼяті.
Загалом, Зоряна не переживала через свою консервативність, а жила з девізом «Щоб жити та радіти, потрібно лише дві речі – це жити та радіти!» І не важливо, що приносить тобі радість – нові враження чи звичні речі. Головне, щоб було що згадати у старості…
