fbpx
Дозвілля
Знаєте, я вже у досить зрілому віці стала пекти паски. Бо все пекла паски мама. Я приїжджала з сім’єю на все готове. А не стало мами … Так, я купляла колись. Але ж якою пустопорожньою себе почувала. Мама мене вчила усьому. А я не хотіла вчитися.

Я маю про це написати.

Я місила тісто на паску. У четвер прибігла в обід з роботи додому і розчинила опару. Замахнулася і на тісто, але ж його треба вимішувати – це ж не на пляцок, це ж на паску.

Отож, уже увечері, я, попри мою вроджену лінь, таки вирішила місити тісто по-справжньому – довго, аж поки не стане відлипати від рук. Відразу скажу, що годину, як книжка пише, не місила – лише півгодини. Але я так хотіла.

Чоловік ще з учорашнього вечора бурчав: навіщо я придумую ті паски, коли можна їх купити – і дешевше, і без проблем. І я не змучуся. Добрий у мене чоловік. Жаліє мене. Я лиш усміхалася йому мовчки. І мовчки ішла на кухню. І мовчки бралася за роботу.

Коли проповідь про дешевше і без мороки повторилася втретє, я закипіла і хотіла вже сваритися. І от, прибігла, стала посеред кімнати, руки вгору, як у хірурга перед операцією. Але руки в тісті! Схаменулася. І слухаю, що ж таки мені хоче довести чоловік. Стишила своє кипіння всередині і нарешті промовила. Зупинила його потоки прагматичних думок і слів.

Так. Печу не заради самого хліба – аби наїстися.

Так, печу не заради економії – аби дешевше.

А заради традиції. Заради роду, родини. Бо випікання паски – це значно глибше і важливіше, аніж просто солодкий смаколик. Почуй мене – попросила. І пішла на кухню.

І от.Замішую тісто. А воно – як глина Господня. Біле, ніжне, насичене усім добром, яке я йому пристарала – і маслом, і сметаною, і олією, і цукром. Ліпиться до пальців, але я вже сприймаю ці дотики як благодать. Бо тісто! Кручу рукою – не треба з силою, треба з ніжністю і любов’ю, ви ж знаєте?

І розумію, що цей процес творення тіста – то такий космос! Під моїми руками – тектонічні впливи на моє життя! Там все єдине, там кожна часточка сама собою важлива, але кожна – в єдності з усіма! Ви розумієте? Це ж як народ, як покоління, що були, є і будуть! Я нині в ролі творця. Я перемішую ці пласти: одні підіймаю нагору, інші спускаю донизу. І знову все помінялося, і знову. З кожним завертом руки утворюються нові площини, захоплюється повітря, виникають нові зв’язки. Це космос, це галактики, це творення світу від самих початків. Це глина Господня, з якої вийшла людина…

Промовляю молитву. Так добре. Вона додає ритму, розміреності моїм рухам. Вона наповнює радістю. Кожне слово звучить по-особливому наповнено, вагомо, зріло.

Господь, певно, усміхався собі тихо, як бачив мене з мискою на колінах, занурені в тісто руки і щасливе моє лице)

В тісті светр і штани. Прошу чоловіка, аби попідтягував мені рукави, бо від інтенсивної роботи спустилися, заважають.\

Я вимішую тісто на паску. В хаті тепло і тихо. І я в Божих долонях. Так мені добре. Втомилася тою найщасливішою втомою, коли наробишся, але ж немарно! Ось воно, тісто, що змінило свою структуру. Це мої руки додали йому пружності. Це ж я йому віддала свою енергію!

І ось воно вже відлипає від пальців, його можна взяти в руки. Господині, ви ж знаєте, яка то краса, які то дотики! Так дотикаються дитячі долоньки – щиро, ніжно, тепло.

Готую пасочки. Перехрестила своє світле воїнство, що вже підросло і готове до вогню.

З Богом!

За півгодини пахощі з духовки заполонили всю хату. Аж чоловік прокинувся. Отож! Дивлюся – які ж ви файні, золоті, мої діточки ! Дякую Богу! Чесно, почуваю себе як породілля. Я народила хліб насущний. Святковий. Сакральний.

Для моєї родини. Для продовження традиції роду.

Знаєте, я вже у досить зрілому віці стала пекти паски. Бо все пекла паски мама. Я приїжджала з сім’єю на все готове.

А не стало мами … Так, я купляла колись. Але ж якою пустопорожньою себе почувала. Мама мене вчила усьому. А я не хотіла вчитися. Вредна була. Та й така і залишилася. Але тепер… Що я передам дітям, внукам? Куплену у магазині пасочку? Розказувала нині старшому, чому ми свято таке маємо, як страждав Христос за те, що хотів людей навчити любити. Як Його за це боялися царі. Як розіп’яли. А Він Воскрес.

І тепер це найвеличніше свято.

І паска – то символ любові.

Можна і дешевше. Але тоді і я стану дешевшою для своєї родини. Для пам’яті свого роду. Бо що їм передам? Як купити щось у магазині?
Чи як народити хліб? Хліб як любов.

Я свій вибір зробила.

Світлих свят вам, люди добрі!

Світла, добра і любові вашим родинам!

Любов Долик