Ранок 24 лютого для Кирила розпочався в Маріуполі. Гвардієць – водій автобусу та прибув на позиції побратимів вже під масовими російськими обстрілами. Майже одразу ротно-тактична група зайняла позиції в самому Маріуполі. Приймати рішення доводилося дуже швидко, адже вже за кілька днів після вторгнення розпочалися вуличні бої.
«На позиціях ми стояли спільними групами з різних підрозділів. Це і морські піхотинці, і тероборона, і ЗСУ, і прикордонники», – розповідає «Коробок». Одна із займаних позицій знаходилася в пожежній частині, розбитій росіянами ще на початку березня. Цю позицію росіяни обстрілювали з усіх сторін та з різних видів озброєння.
«Під час одного із обстрілів ми помітили, що до нас рухається техніка. На відстань близько 200 метрів наблизився БТР, а слідом за ним – ще один. Гранатометник, який був у нашій групі, зробив постріли, обидва БТР-и було підбито. Дуже швидко вони згоріли разом з екіпажами», – говорить Кирило. Після цього зіткнення група покинула позицію, обравши більш вигідну для подальшого відбиття ворожих атак.
Через кілька днів Кирило отримав осколкові поранення – біля ноги здетонувала граната. Із важким пораненням ніг його було евакуйовано в польовий військовий госпіталь на «Азовсталь».
«Люди змінилися. Змужніли. Попри цілодобові жорстокі бої надію і віру ніхто не втрачав, підтримували одне одного, до останнього тримали зв’язок з рідними. Наша техніка ще деякий час залишалася «на ходу» і одним із автобусів ми евакуйовували маріупольців, які намагалися врятуватися від російських обстрілів у бункерах заводу. Авіація та важка артилерія знищувала інфраструктуру, але зламати нас їм не вдасться. І ми повернемося, адже Маріуполь – це Україна», – відзначає гвардієць.
