Курка – не жароптиця, Польща – не заграниця” – крутився у мене в голові безглуздий віршик, коли я в передостанній день лютого 2016 року з двома дітьми, трьома рюкзаками і шістьма валізами стояла в черзі на реєстрацію рейсу Київ-Катовіце. Через п’ять годин, коли чоловік віз нас на машині до Вроцлава, де нам потрібно було влаштуватися, я дивилася у вікно і думала: “Треба ж, не закордон зразок, а все не таке, все інше! Все класне!”.
Тепер, коли я вже не турист і не новачок у Польщі, інше не здається таким вже класним. Незважаючи на те, що Вроцлав я, швидше, полюбила, ніж відкинула, знайшлося багато моментиків, моментів і моментищ, які неабияк псують перше враження. Тому ось вам дев’ять мінусів польської життя, з якими я досі не можу змиритися.
1. Медицина. А точніше – її доступність. А точніше – недоступність
Коли я кажу, що записала сина до ЛОРа на прийом через п’ять тижнів, бо раніше не було місць, у моїх українських подруг трапляється шoк і втрата мови. А невролога через три місяці не хочете? З властивою українським мамам тривожністю я ледь виживаю, не маючи можливості ось просто завтра показати дитину фахівцеві. І це платне VIP-страхування. Хочете раніше – караульте щодня о сьомій ранку “вікно на сьогодні”, люди іноді скасовують візити день у день.
2. Хто рано встає, той не висипається
Щоранку близько сьомої мене будить шум голосів у дворі – починається розвезення дітей до садочків і шкіл. Школи стартують з 07:30. З жaхoм чекаю вересня. І це при тому, що я жайворонок! Сови взагалі в нокауті і без кави не можуть існувати.
3. Клімат
Типова вроцлавська погода – вночі капав дощ, зранку хмарно, за годину яскраве сонце, за дві години вітер і буря, потім дощ, потім знову сонце. І так тричі на день. Щоправда, моя вегето-cудинна диcтонія, схоже, приголомшена і ніяк себе не виявляє. А ще через високу вологість все цвіте буйним цвітом, у тому числі цвіль у квартирах і респiрaторнi захворювання.
4. У Польщі є все, але тільки в магазинах
Одна з речей, за якими я сумую, – це ринки. Тут є овочеві крамниці, хороший вибір різноманітних овочів та фруктів у магазинах, полуниця і помідори смачні навіть взимку, але ринків – таких, щоб очі розбігалися, – бракує.
5. Добра здобувши, кращого не шукай
Виявилося, характерна риса поляків – задовольнятися тим, що є, не прагнути кращого (це може бути пов’язано з дискомфортом!). Певна флегматичність. Все добре у тебе – тож сиди і не висовуйся, працюй, скільки маєш й анітрохи не більше, не виявляй ініціативи, вище голови не стрибай, не квапся, живи розмірено, переходь вулицю на зелений. Стабільність у гіршому сенсі цього слова. У сенсі “болото”. Українцям, які звикли самі збивати свої вершки в масло, цього не зрозуміти.
6. Нудна їжа
Ось це пояснити складніше всього. Ресторанчики є, піцерії є, бургери у вуличних кіосках є, фестивалі вуличної їжі теж є. Але якось мляво, нудно. Єдине, що не нудно, – це морозиво. Бачила навіть зі смаком грибів, тушкованих у меді. Ні, не скуштувала. Мабуть, я теж нудна
7. Шепоти
Ось з чим я зовсім не очікувала зіткнутися, так це з шепотами. Але зіткнулася. Анонімно (або не дуже) поскаржитися начальству на колегу (приводи – абсолютно безглузді) – дуже навіть нормально. Але неприємно і незвично.
8. “Niby tak, ale kurwa nie do końca”
Ще одна яскрава сторона польського менталітету. Перекладу, сподіваюся, не потребує? Як приклад, декларування можливості запису дітей до школи через електронну форму для всіх, навіть іноземців. Але щоб записатися, потрібно мати PESEL дитини (ідентифікаційний номер), а його дітям-іноземцям не видають. Ха-ха-ха.
9. “Spoko!”
Улюблене слово поляків. Означає ступінь пофігізму, який проявляють в тій чи іншій ситуації. Іноді тобі від цього спокою добре, а іноді не дуже. Наприклад, коли вчитель на всі твої запитання про успіхи дитини в школі відповідає “Споооокоо!”, а в кінці року з’ясовується, що він рекомендує залишити дитину на другий рік. Тож діліть кожне “Споко!” на два і будьте насторожі!
Наостанок хочу сказати: будете в Польщі – не будьте, як я, й обов’язково скуштуйте морозиво зі смаком смажених грибів. І шампанського. І сиру з цвіллю. І не забудьте куртку – у нас часто дощить
Катерина Крицька (Вроцлав)