Жінка знайшла святкову сукню у маминій шафі. Мами вже не було, а сукня залишилася. Вона висіла сплюснута між старими зимовими пальтами. У шафі було багато речей; заштопаних, зшитих, протертих, які давно втратили форму. І ось серед них була ця сукня, дбайливо закутана простирадлом

Світло-рожева ошатна сукня з цінником і етикеткою. Старомодна сукня, такі носили в дев’яностих, з «плечима» і з золотими гудзиками. Але дуже ошатна, з вирізом на спині.

Дивно це – людини немає, а сукня висить. Зовсім нова.

Донька почала згадувати свята, на які можна було одягти цю сукню. І жодного свята не пам’ятала. Ні, свята були, звісно. Рідня тата приїжджала на місяць з села і щовечора мама готувала вечерю, всі сідали за стіл разом. Чим не свято? Мама всіх обслуговувала і на стіл подавала. А у що вона була одягнена – донька не пам’ятала.

Потім були в школі свята у доньки. Випускний, наприклад. До випускного мама замовила шикарну сукню доньці в ательє, а сама була в коричневому костюмі. Скромному і практичному. Ще було свято – Новий рік. Теж вдома відзначали зазвичай. І мама була одягнена… А ось неможливо згадати, як вона була одягнена. Але точно в щось неяскраве вона ж дома була. Який сенс вбиратися? А на роботі у мами якось теж не було особливих свят. Які свята в бібліотеці? Тобто, свята були. Але таку сукню туди не одягнеш.

І начебто, все це було недавно. Нещодавно ще ця сукня була модною, розкішною. А мамі було стільки ж років, скільки зараз доньці; приблизно. І жодного разу не було приводу «вигуляти» цю сукенку. Після того, як батька не стало, мама одягалася зовсім по-старечому. Але сукню рожеву берегла; простирадло свіже на ній. Білосніжне. Як сніг, який все вкутує білим покривалом. Як саван. Наче мама поховала сукню в шафі, як в склепі…

Багато чого передумала донька, розглядаючи розкішну сукню. Навіть приклала її до себе. Але воно дивно виглядало, як експонат з музею. Як мумія сукні.

Треба, щоб були свята. Треба носити елегантні туфлі на підборах і рожеві сукні з вирізами. Або які хочете; які душа бажає. І зачіски треба робити модні, поки волосся не посивіло і не порідшало. І парфуми купувати найкращі. І сумочки, – якщо ви все це любите, звісно. Якщо подобається. І треба зносити стільки туфель і суконь, скільки належить. Скільки для краси і радості годиться – стільки і витратити.

Тому що все залишиться в шафі. Вся радість і щастя, всі свята життя так і залишаться в шафі. І тим, хто нас любив, стане гірко і соромно, що у нас не було свят”.

Автор: Anna Kir’yanova.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page