fbpx
Дозвілля
Жінка нікому про це не розповідала, ніяково було. Та якось не витримала і розповіла Марині. Та їй, звісно, не повірила. Вона ж добре пам‘ятає, як Остап в’юном вився біля Олександри, щоб лише вона щасливою почувалася. А тепер та невдячна видумує наклепи на чоловіка

Жінка нікому про це не розповідала, ніяково було. Та якось не витримала і розповіла Марині. Та їй, звісно, не повірила. Вона ж добре пам‘ятає, як Остап в’юном вився біля Олександри, щоб лише вона щасливою почувалася. А тепер та невдячна видумує наклепи на чоловіка. Боляче стало Олександрі, але вона розуміла подругу. Хамелеона розкусити не така вже й проста справа.

День істини таки настав. Марина без попередження нагрянула до подруги. І на коридорі почула несамовитий вигуки Остапа. Оторопіла! Зрозуміла, що Олександра казала правду, і шукала допомоги і підтримки у безвихідному становищі. Тремтячою рукою натиснула ґудзик квартирного дзвінка. З милою посмішкою Остап відкрив двері. Запропонував зайти. Метеликом порхав біля збентеженої та змученої істериками дружини. Тільки тоді Марина побачила сумний і згаслий погляд подруги. Не було в ньому тих живих іскринок позитиву і радості. Зрозуміла всю безнадію Олександри.

Наступного дня Марина вибачилася перед подругою і стала їй підтримкою, розраджувала як могла. Порадила розлучитися. Олександра послухала. При наступних нападках чоловіка, вона спробувала налякати розірванням шлюбу. І це було великою помилкою! Остап вперше підняв на неї руку. Він зміцнився в своїх думках, що у неї хтось є і вважав себе ображеним через невірну дружину. Все частіше піднімав руку.

Збідована жінка не знала як вирватися з пастки, в яку добровільно потрапила. Ночами не спала і думала як знайти вихід. Розуміла, що не можна так жити, бо це погано закінчиться. Крім душевних переживань, в неї погіршилось здоров‘я. Нервова система, розхитана Остапом, приносить свої сюрпризи. Та й поведінка чоловіка підриває імунітет та колись призведе її до невиліковної недуги.

Фірма, в якій працювала жінка, в іншому місті відкривала філіал. То ж у відрядження відправляли своїх досвідчених працівників. Заробітну плату обіцяли людям збільшити та забезпечити житлом. Олександру пропозиція зацікавила, вона все обдумала і побачила довгоочікуваний вихід. Зголосилася, що поїде. Розказала начальству свою ситуацію і просила, щоб Остапові сказали, що вона розрахувалася. Так вона вирішила втекти з домівки, яка давно стала холодним і непривітним приміщенням. Спакувала валізи з одягом та іншими речами. Десь в найпотаємнішому куточку душі розуміла, що вона не просто їде у відрядження, точно їде назавжди. Не повернеться більше туди де її зневажали, та м‘яко кажучи, причиняли неприємності .

Покидаючи квартиру Олександра раділа. Вперше за стільки часу, посмішка осяяла її обличчя. Подумки вона прощалася зі стінами, квартирою та будинком. Залишаючи Остапа, навіть тінь смутку не пробігла. Він став їй не просто чужим, а ненависним. Жінка спішила. Їй ще потрібно до адвоката, який візьме на себе її клопоти по розлученню.

Саме сьогодні зателефонував адвокат і повідомив, що вона вільна. Суддя прийняв до уваги клопотання адвоката, почувши від нього всю драматичну історію її життя. Остап пробував заперечувати, хотів себе виправдати і розказував як любить дружину та хоче повернути її, вона ж його доля. Суддя виявився дуже розумною людиною і зумів підловити чоловіка на неправді. Відхилив прохання Остапа і пішов назустріч жінці.

Олександра йшла і посміхалася місту, яке стало її порятунком, в якому вона живе. Посміхалась незнайомим людям, які проходили повз і ті відповідали взаємністю. Сьогодні в неї великий день! Він став межею між минулим та майбутнім. А завтра буде ще краще, в ньому живе надія, за яку вона вчепиться, щоб по – справжньому жити.

Галина Мазурик