fbpx
Дозвілля
Жанна сиділа на веранді і пила каву. Вечір був теплий і приємний. Із сусідньої ділянки лунала музика і дзвінкий сміх людей. «Святкують щось», — подумала вона, — «Мене не покликали. Прикро. А ось минулого тижня я допомогла їм. Йдуть з магазину, сумки важкі тягнуть. Я зупинилася і підвезла. Могла б проїхати. Та я людина добра, мені не шкода. А вони навіть не запропонували зайти. Невдячні!»

Вона встала, підійшла до паркану і крадькома заглянула в сусідський двір.

«Та там всі сусіди. Віра зі своїм чоловіком танцює. От корова. Я людина пряма і чесна. Зустріла їх в місті. Йдуть. Він її обіймає. Шепоче щось на вухо. Ця сміється. Подивилася б на себе з боку. Як народила, занедбала себе. Я відразу все їй у очі й сказала. Стежити за собою треба, якщо хочеш чоловіка втримати. Ось я три рази в тиждень ходжу в зал, займаюся. Чоловік її на мене, як зиркнув. Усілякого наговорив. Невіглас».
Жанна зітхнула і стала навшпиньки.

«Алінка сидить з Марійкою, базікає. Пліткарки. Знову комусь кісточки перемивають. Ось я завжди говорю прямо в обличчя. Коли Машка постриглася і пофарбувалася, я їй відразу сказала правду, що виглядає погано. Стрижка їй не личить, а колір волосся дивний і зовсім не модний. Могла б і прислухатися. Хто, як не я їй правду скаже? Інші ж заахали. Красиво. Добре. А мені аж не хочеться слухати».

Так стояти Жанна втомилася. Вона оглянула паркан, побачила невелику дірку. Присіла навпочіпки і знову зазирнула у двір до сусідів.

«Іван той теж там. От бабій. Скільки разів бачила його з якоюсь вертихвісткою. Я його дружині зразу доповіла про його невірність. Він потім розбиратися приходив. Кошмар, згадувати не хочеться. Набрехав мені, що це його сестра. Не схожі вони! Значить ніяка вона не сестра. А дружина його, пустоголова, мені, чесній людині, не повірила. Нічого, я потім підстережу, пофотографую їх. Покажу їй. Нехай подивиться на свого чоловіка».

Жанна хмикнула, встала і повернулася до себе на веранду. Їй стало дуже прикро і образливо.

«Ну що ж за люди мене оточують? Я завжди намагаюся допомогти їм. Он сусідка живе все життя зі своїм чоловіком. А він ну ніякий. Подумаєш, руки золоті. А що руки? Я попросила його дерево зрубати. І що? Досі рубає. Відповів, що воно не на моїй землі росте. що мені не заважає. А я кажу, що заважає. Вічно матусі на лавочці під ним сидять. Я їх чую. Вони мені відпочивати не дають. Доведеться скипидаром цю лавочку намазати. Може хоч так перестануть на ній сидіти».

Із сусідньої ділянки пролунав гучний, заливистий сміх.

«Регочуть. А чому їм радіти? Живуть небагато. Наталка кінці з кінцями зводить. На другу роботу влаштувалася. У кімнаті безлад. Ось у мене завжди все чисто і прибрано. Любо глянути і не соромно гостей покликати. А у неї город весь заріс. Ганьба. Я завжди їй в приклад себе ставлю. Нехай подивиться і повчиться. А вона тільки фиркає. Та ти повинна сказати мені спасибі».

Жанна від досади стукнула по столі. Кавова чашка перекинулася і тріснула.

«Через них чашку розбила. Її чоловік колишній подарував. Все життя його тягла, хотіла людиною зробити. А він, негідник, мене на іншу проміняв. Нова його на п’ять років старша за мене. Страшна, ноги нерівні. Одягатися не вміє. Ніякого смаку немає. Живе тепер з нею і її матусею. Нехай поживе. Вона навіть добре готувати не вміє. Нехай голодним походить. Я все життя на нього поклала. З дна його витягла, а він у це дно  знову занурився. Ну от чого чоловікам не вистачає? Я розумниця, красуня. Чудова господиня. Економна. А він втік. Від хорошого життя втік».

На очах у Жанни навернулися сльози. Вона старанно заплескала очима, щоб не зіпсувати макіяж. Підійшла до дзеркала, поправила зачіску. Потім з шафи дістала пляшечку і рішуче попрямувала до сусідів.

— Всім привіт. Я чую у вас свято. Вирішила зазирнути. Я не з порожніми руками, — посміхаючись, промовила вона, — Ось подаруночок принесла. Між іншим, дуже дорого коштує.

Компанія зустріла її без ентузіазму.

— Проходь, гостею будеш. Сідай. Салатику собі накладай. Сама готувала за новим рецептом, — заметушилася господиня

Жанна сіла за стіл. Спробувала салат.

— Ти знаєш, я людина чесна, брехати не буду. Не вийшов у тебе салат. Взагалі не смачний. Потрібно було…
Договорити вона не встигла.

— Як не смачний, то не їж, — втрутився у розмову чоловік господині, — Якщо у тебе вдома смачніше, то там і їж.

— Які ж ви всі злі. Не хочете чути правду, — образилася Жанна, так і не зрозумівши, що у кожної людини своя правда, та вона не завжди відповідає дійсності.

Фото ілюстративне.