— Здавайте половину будинку, якщо маєте потребу, — скривилася Маргарита, — мамо, чого ви від нас із Наталкою хочете? Ми не маємо можливості вас утримувати, невже ви цього не розумієте? У мене теж діти ростуть, їм треба увагу приділяти та гуртки оплачувати. Починайте економити! Наприклад, на продуктах. Каші на воді — дуже корисні!
Людмила Микитівна і Петро Глібович ніколи ні в кого не просили допомоги, завжди розраховували лише на власні сили. Кілька років тому подружжя відзначило золоте весілля, і на святкування пішли майже всі їхні скромні заощадження. Старенькі не прагнули пишного свята, але на цьому наполягла їхня старша донька. Маргарита якось приїхала до села провідати батьків і запропонувала зібрати всіх родичів у день їхнього ювілею.
— Мамо, чому ти заперечуєш? — говорила Маргарита, — це ж така дата! Хто з наших родичів може похвалитися таким шлюбним стажем? Ніхто, лише ви з татом душа в душу вже п’ятдесят років живете! Давайте влаштуємо свято? Знімемо ресторанчик, запросимо гостей, покажемо вас людям. Ну що ви хорошого у своєму селі бачите? Корови, кози, вівці — ось і вся ваша компанія.
— Рито, це ж дорого, — пробурмотіла Людмила Микитівна, — де ж ми стільки грошей візьмемо? Ми з батьком не звикли до таких гучних заходів. У нас свій розпорядок дня — рано лягаємо, рано встаємо. Не треба, доню, нічого святкувати!
— Мамо, ну що ти таке кажеш? — обурилася Маргарита. — Я Наташі подзвоню, ми всі витрати поділимо. Чесно, родичі вже постійно питають, чи будете ви святкувати золоте весілля. Що їм відповісти? Що вам і татові просто шкода грошей? Мамо, це не обговорюється, ми з Наташею все підготуємо!
Батьків Маргарита все ж вмовила. Людмила Микитівна і Петро Глібович участі у підготовці свята не брали, навіть не знали, як усе проходитиме. У день «Х» Маргарита приїхала у село, і її вираз обличчя одразу насторожив матір.
— Рито, що сталося? — спитала Людмила Микитівна.
— Прости, мамо, що зіпсую вам свято, — опустила очі Маргарита. — Проблема велика! Ресторан замовили, гостей запросили, меню затвердили, завдаток внесли. А грошей, щоб розрахуватися повністю, у нас немає!
— Тоді треба скасувати, — захвилювалася мати, — поки гості не з’їхалися.
— Пізно, мамо! — відмахнулася Маргарита. — Відмова обійдеться дорожче. У вас із татом є заощадження? Давайте їх, а ми з Наташею потім повернемо!
Людмила Микитівна ахнула, але гроші віддала. Святкування відбулося, гості дарували конверти з грошима, і ними розпоряджалася Маргарита. Коли свято закінчилося, батьків запросили переночувати до неї у квартиру, а вранці відправили додому.
— Відпочивайте, а завтра першим автобусом спокійно додому, — сказала Маргарита.
— Рито, а можна нам хоч половину грошей, які нам подарували, забрати? Ми ж із батьком зовсім без запасів залишилися. Не дай боже щось трапиться, раптом хтось із нас захворіє?
Рита скривилася — було видно, що прохання матері їй неприємне:
— Мам, навіщо вам гроші? Ми з Наташкою кожні вихідні до вас приїжджаємо, привозимо продукти, побутову хімію. І, загалом, усе, що вам потрібно! Нехай гроші у мене лежать — ціліші будуть. Зараз, сама знаєш, часи які: аферисти ходять, гроші виманюють! Ви з батьком люди юридично не підковані, можете повірити шахраям. Якщо, як ти кажеш, щось трапиться, я сама проблему вирішу. Не хвилюйся!
Грошей Рита батькам не віддала. Через місяць після святкування річниці весілля вони знадобилися подружжю — Петра Глібовича поклали у лікарню, де йому зробили операцію. Після виписки чоловікові була потрібна реабілітація. Ліки, які призначив лікар, коштували дорого. Якби Маргарита не виманила у матері накопичення, Людмила Микитівна сама б впоралася з цією ситуацією. Але оскільки грошей не було, їй довелося звертатися до доньки.
— Рито, — Людмила Микитівна зателефонувала старшій дочці й поділилася проблемами. — Ліки, які ти привозила тиждень тому, закінчаться через два-три дні. Потрібно ще хоча б дві, а краще три упаковки. Ти, будь ласка, привези мені гроші, я сусідку попрошу їх купити. Вона майже щодня у місто їздить, в аптеку зайде й мені привезе, щоб тобі не довелося їхати. Гроші також можеш їй на картку переказати.
— Я не розумію, мам, ви ці ліки що, на сніданок, обід і вечерю разом із батьком їсте? — раптом розлютилася Маргарита. — Вони коштують величезні гроші! Де я тобі їх візьму? На одну б знайти, а ти дві, а то й три просиш! Я зарплату ще не отримала, переказувати мені у будь-якому випадку нічого. Завтра у керівництва дізнаюся, може, аванс дадуть.
— Рито, батькові не можна пропускати прийом ліків, — тихо сказала дочці Людмила Микитівна. — Ти ж сама розумієш, що зі здоров’ям не жартують. У тебе ж є гроші. Ті, що ми отримали у подарунок на золоте весілля. Виділи нам із них хоча б трохи. Треба зробити запаси продуктів, знайти людину, яка скосить траву в городі. А то корову годувати нічим! Раніше все це батько робив, а зараз не може. Я його бережу, не хочу, щоб він зайвий раз із ліжка вставав.
— Згадала, мамо! Я вже витратила ці гроші! Мені ж теж треба на щось жити! Ти ж чудово знаєш, що Діма нещодавно одружився, то я їм із тих грошей трохи на нову кухню додала, а решта якось сама розійшлася. Я й оговтатися не встигла!
— Як це — немає грошей? — здивувалася Людмила Микитівна. — Рито, як тепер лікувати батька? На пенсію не проживеш, ти ж це прекрасно знаєш. Я так на тебе розраховувала! Я ж просила хоча б половину мені повернути! Навіщо ти влаштовувала це свято? Усе, що ми з батьком відкладали на чорний день, ти забрала!
Рита поклала слухавку. Ввечері, щоправда, передзвонила і сухо повідомила матері:
— Гроші я знайшла, двадцять тисяч вам перекажу.
Людмила Микитівна зраділа:
— Дякую, доню! Велике тобі спасибі! А то я вже хвилюватися почала. Може, ти…
Договорити Людмила Микитівна не встигла — старша донька знову поклала слухавку. Пізніше пенсіонерка дізналася від молодшої дочки, що Маргарита, виявляється, образилася на неї. Рита вважала, що мати змусила її влізти в борги.
Ближче до літа стосунки між дітьми та батьками відновилися. Петро Глібович пішов на поправку, а Рита перестала сердитися на матір. Уся родина готувалася до свята — невістка Маргарити ось-ось мала привести на світ дитину.
— Перший правнук! — раділа Людмила Микитівна. — Чуєш, Петю? У Діми скоро син з’явиться! Що будемо дарувати? Грошей-то особливо немає.
— Не знаю, — задумався Петро Глібович. — Може, мій перстень продамо? Я все одно його вже не ношу. Пальці покручені стали, не натягнеш його. Купимо подарунок правнуку, а решту на їжу залишимо.
— Шкода якось, Петю, — протягнула Людмила Микитівна. — Треба з Ритою порадитися. Запитати, які у них плани щодо появи онука.
У Маргарити плани дійсно були. У тому ж селі, де жили її батьки, через три вулиці стояв добротний будинок, який Петру Глібовичу дістався у спадок від батька. Багато років там жили знайомі подружжя, стежили за порядком і платили їм невелику суму. Коли сім’я переїхала у власне житло, будинок спорожнів. І Рита вирішила вмовити батьків позбутися цієї «зайвої» нерухомості.
— Мамо, тату, навіщо вам цей будинок? — вмовляла Маргарита. — Він через рік-два сам розвалиться! Його взимку топити треба, за ділянкою доглядати, траву косити. Скоро там почнуть ошиватися безхатьки, поб’ють вікна, усе розграбують. Давайте його продамо? А гроші я подарую Дімі, він на них онуку придане купить. У них же ні візочка поки, ні ліжечка немає. І про власне житло їм час подумати, а то живуть на орендованих квартирах.
Петро Глібович і Людмила Микитівна порадилися й вирішили, що донька має рацію. Маргарита швидко знайшла покупців, і угоду провели за два місяці. Батькам Рита не дала ані копійки, не поділилася навіть із молодшою сестрою, чим зіпсувала з нею стосунки. Наташа довго ображалася на старшу сестру та вичитувала батьків за таке рішення.
Допомога Людмилі Микитівні та Петру Глібовичу знов знадобилася пів року тому: у пенсіонерки раптово загострилося захворювання, вона практично перестала вставати з ліжка. Петро Глібович самотужки з господарством не справлявся, будинок повільно заростав брудом.
Людмилі Микитівні були потрібні не лише ліки, але й деякі продукти — хвороба передбачала сувору дієту. Наталія одразу ж викликалася допомогти: щонеділі вона приїжджала й допомагала батькам у міру своїх скромних можливостей. Вона прибирала у будинку, разом із батьком розбирала завали на господарському дворі, які накопичувалися за тиждень, привозила продукти.
Маргарита, яка жила значно краще за молодшу сестру, від батьків відвернулася. Людмила Микитівна перед дочкою принижуватися не стала, а от її чоловік не витримав. Петро Глібович попросив сусідку доглянути за дружиною, а сам вирушив до міста. З моменту останнього візиту у квартирі старшої доньки багато що змінилося: Рита зробила свіжий ремонт, оновила меблі й навіть встановила систему зовнішнього відеоспостереження. Петро Глібович ледве потрапив до квартири.
Склавши руки на колінах і сидячи на дивані, Рита почала скаржитися батькові на життя:
— Тату, у нас немає грошей, я нічим допомогти не можу! Наскільки я знаю, Наташа вам щось привозить, вона сама мені про це казала. Доведеться задовольнятися тим, що маєте! Зараз часи дуже складні, я допомагаю Дімі, половину зарплати, вважай, витрачаю на онука — невістка ж не працює. А ще й вас взяти на свої плечі просто не можу!
Петро Глібович ще раз оглянув оновлену вітальню й поцікавився:
— А ця розкіш на які кошти зроблена? Рито, я не хочу псувати з тобою стосунки, але ти сама мене провокуєш на сварку. Тричі ти нас обманула: вперше, коли наполягла на святкуванні золотої річниці весілля, вдруге, коли не віддала гроші, які нам, між іншим, подарували родичі, і втретє, коли продала будинок і знову ж не дала нам із матір’ю ані копійки! Мені вже за 70, я навіть за бажання працювати не можу, а мати хворіє. Невже тобі її не шкода? Я ж не прошу якихось величезних сум. Просто хоча б раз на місяць привозь продукти, фрукти, свіжі овочі. Зима зараз, у магазині все дуже дороге. Ми собі цього дозволити не можемо.
— Ви постійно мені той ресторан згадуватимете? — спалахнула Маргарита. — Я ж для вас старалася! Хотіла вам приємне зробити, влаштувати зустріч із родичами, яких ви десятиліттями не бачили. А тепер я ще й винна? Я в борги залізла через ваше свято й закрила їх тими грошима, які вам подарували. Чому ви нічого не вимагаєте від Наталки? Вона вам така ж донька, як і я. Нехай допомагає!
— Наталія й допомагає, — зітхнув Петро Глібович, — відриває від своєї сім’ї й нам віддає. Гаразд, Рито, я тебе зрозумів. Більше тебе турбувати не буду. Дай Боже, щоб твої діти ставилися до тебе так само, як ти до нас!
Наступного дня Рита приїхала. Вона привезла матері кілька апельсинів, три яблука й в’язку бананів. Грошей не запропонувала, зате виступила з дуже цікавим пропозицією:
— Я знайшла вихід із цієї ситуації. Ви можете підселити квартирантів! Упевнена, що бажаючі жити з вами обов’язково знайдуться. Це й прибавка до пенсії, і допомога з господарством. Якщо сім’я буде порядна, то вас ще й доглянуть! Нам із Наталкою буде менше турбот.
— А якщо непорядна? Що тоді? — поцікавився Петро Глібович. — Мені здається, Рито, що у нас є інший, більш простий спосіб домогтися твоєї допомоги. Ми з матір’ю підемо до суду. Наташа допомагає добровільно, у неї до нас претензій немає. Ми допомогли тобі з житлом, ми дали тобі вищу освіту, ми оплатили половину твоєї весілля. Ти що обіцяла? Що залишиш нам гроші з продажу будинку, щоб ми могли на них жити. Як тобі не соромно нас обманювати? І ми з Людою теж хороші, два перші рази нас нічому не навчили! У дім я нікого пускати не буду. Крапка!
— Ну, значить, не так уже й сильно потребуєте, — розлютилася Рита. — Можете йти, куди хочете, я вам усе одно платити не буду! Немає в мене грошей, ясно? Пенсію отримуєте? От і живіть на те, що заробили на старість. Які до мене претензії? Я й так у боргах, щоб дітей вивести в люди, а тут ви ще зі своїм безкінечним ниттям. На допомогу не сподівайтеся, її не буде!
Проблему не одразу, але все ж вирішили. Коли старша дочка Наталії звільнила квартиру, вона забрала батьків до себе. Петро Глібович напослідок підклав свині старшій дочці — будинок у селі він продав. Частину грошей пенсіонери відклали, а решту віддали молодшій дочці. Маргарита через це злилася, навіть кілька разів приїжджала до сестри й сварилася. Родинних стосунків між батьками й Маргаритою більше немає, вони не спілкуються.
