Суботній ранок хмурився за вікном, потім сипанув косим дощем на кухонне підвіконня. Він щось знав, що ще не знали ці двоє, що пили каву, будуючи плани на день. Дві щасливі люди, яким не так важливо було, що там за вікном.
Ще тиждень тому кожен із них був нескінченно самотній, а сьогодні їх двоє! Це було нове почуття для обох. Як довгоочікуваний подарунок від найсуворішого вчителя, в ролі якого виступало для обох саме Життя. Вона, нарешті, змінила гнів на милість і звела їх біля фойє залізничного вокзалу.
Микола сам не зрозумів, звідки тоді в ньому тоді прокинулося бажання допомогти смішному дівчиськові, що розгублено відбивалася від настирливих таксистів.
Зазвичай чужі проблеми його не чіпали, вистачало своїх негараздів та турбот. А тут стоїть така собі синичка із величезною сумкою і кліпає очима. До автобусної зупинки йти і йти, та ще й з величезною сумкою, а в таксі страшнувато сідати, а може й грошей шкода.
Підхопив її сумку і коротко мовив – пішли. І вона задріботіла, пристосовуючись до його широкої ходи.
Допоміг їй дістатись потрібної адреси громадським транспортом. Дізнався, що на дівчинку обрушилося казкове щастя – тітка їй квартиру залишила. Це було ще давно, а от вирватися з-під опіки великої родини вийшло тільки зараз, після закінчення навчання у швейному училищі. І тепер у планах у Надії розпочати самостійне життя. На початок гроші є, але треба економити – ще не ясно, коли заробляти почне сама.
Домовись на вечір погуляти незнайомим поки що для обох містом. Микола теж коротко розповів, що вирвався з-під контролю свого владного батька, з такою ж метою – здобути свободу та самостійність. Поки на якийсь час орендував кімнату.
Тижня їм вистачило, щоб облаштуватись. Вдень разом ходили за оголошеннями з вакансіями, вечорами гуляли вулицями. Розуміючи, що у Миколи зараз скромні фінансові можливості, Надя відмовлялася заходити туди, де доведеться витрачати гроші. Та й навіщо? Їм і так було класно, а перекусити не проблема, особливо молоді, яка здатні переварити цвяхи.
Ще зовсім недавно Надя уявити не могла, що на неї зверне увагу такий хлопець, як Микола. Високий, добрий, з широкими плечима, здавався їй принцом із казки. У ньому їй подобалося все – довгі пальці, мужні плечі та накачаний торс. Серцем відчувала, що недоговорює багато – жодного слова не говорить про своє дитинство, про минуле життя. Але це заворожувало і давало простір фантазії. Де він принц, а вона — Попелюшка. Знала, звісно, що кожна Попелюшка має свій час ікс. Знала, що опівночі чари зникають, але… вірила
Навряд чи Микола залишиться з нею, якщо дізнається, що вона не з великої та дружної родини, а з дитячого будинку. Що квартирку цю тітонька їй не з доброї волі залишила, а за рішенням суду. І гроші, не мама їй у дорогу зібрала, а держава видала, як квиток у велике життя. Останню допомогу, ну чи стусан прощальний – живи, Надіє, мрій. Ім’я у тебе відповідне, квартира є, що ще? Далі твоя черга приносити користь БВсесвіту.
Вона розуміла, що Микола виріс у іншому середовищі, за іншими правилами. Для нього це самостійне життя, просто примха, протест. Пограється у самостійність і повернеться до багатого, хай і владного тата. А там їй не місце.
Та й нехай! Натомість у її пам’яті залишиться шматочок щастя. Пам’ять про зустрічі, про гойдалки в парку, що піднімали їх вище за всіх! Про його руки, що дбайливо стискали її плечі під час їхнього польоту в небо.
Не думав Микола, що колись знайдеться на світі людина, здатна так довірливо дивитися йому у вічі. У цьому житті він сам нікому не довіряв і до нього не було довіри. Вовченятком голодним він був, якого взяла на виховання зграя шакалів наприкінці 90-х. Спочатку його просто посилали відчинити двері зсередини. Потім, коли плечі отак розправилися на цю роль він уже не підходив, почали підбирати інші ролі.
Виходу та вибору особливо не було. Батько, який втратив останню совість, не міг піти проти волі сусіда з синіми перснями. Та й не хотів. Так хоч було на що чаркувати, навіть інколи закусити було. Звісно, батько не завжди був таким. За щось його мама вибрала? Але Микола не пам’ятав батька іншим. Маму теж уже забував. Пам’ятав лише з фото зі скромного обеліска.
І хоча в сусіднє місто він поїхав з твердим рішенням не мати нічого спільного з “минулим”, зі своїм минулим, минуле його не відпустило. “Умовне” зобов’язувало відмічатися за новим місцем проживання. Такий-от, довжелезний хвіст, який не сховаєш. Це і є та причина, через яку він змушений був не обирати, а шукати таке місце роботи, де б узяли. А Надю з великим задоволенням прийняли до швейного цеху трикотажної фабрики. Їй все подобалося на роботі, а Миколі довелося вперше носити важкі ящики з продуктами торговими точками, зовсім не отримуючи задоволення від роботи.
Але вдавав, що все його влаштовує, аби Надя нічого не здогадалася.
Ну, не міг він її втратити, але й відкритися не міг. Надто вже не підходяща пара для такої чистої та довірливої домашньої дівчинки. Знав, що все це щастя триває лише до того моменту, коли розкриється його минуле.
Микола вранці приїхав до Надії (а не те, що подумав читач, коли я описувала похмурий ранок). У них сьогодні перший вихідний, і вони просто будували плани на день, коли у двері подзвонили.
– Перевірка лічильників, – але відтіснивши Надію з порога, двоє міцних хлопців пройшла безпосередньо до кімнати.
Ну що, привіт тобі від тітки Люби. Збирайся, поїдемо до нотаріуса, квартирку настав час віддарити. Де паспорт? І дай телефон сюди.
– Ідіть геть, я не мовчатиму, сусіди викличуть сто два.
– Та кому ти треба? Швидко збирайся. Пікнеш і пошкодуєш.
Але Надя не змовчала. Озвалась гучно і пронизливо. На сходовій клітці почулося грюкання дверей.
Микола застиг лише на секунду, поки в голові промайнула буря, круто замішана на сильних емоціях. Занадто багато вступних даних увірвалися в мозок, до того ж – один голос йому здався знайомим. Так і є – Бегемот, який ніколи не нехтував жодною “роботою”. Якось довелося познайомитися.
Микола з таким не впорається, проте виходу нема. Та, що довірилася йому з першої хвилини зустрічі, явно в біду встряла.
Кинувся в кімнату, вирішивши спробувати просто відвести непроханих гостей, навіть ціною розвіювання легенди.
– О, Бегемоте, яка зустріч! Все, хлопці, тікаймо швидко. Наряд вже в дорозі, мені не на руку з вами тут світитися. Я на гачку.
– Кіт? Сам сирітку з дитбудинку “обробляєш”? Але вибач, брате, у нас замовлення, тому посунься і не відсвічуй, а то… мені все одно, яка ямка в лісі з’явиться. Вона і для двох може бути. Не мені копати, самі впораєтеся, якщо не будете комунікабельними.
Але Микола не пішов, він став у стійку “готовності”.
Двоє хлопців насувалися на Миколу, але випустили з поля зору Надю. За себе чи за Миколу вона боялася? Напевно, за Миколу, адже у неї з’явився шанс вислизнути за двері, але вона ним не скористалася. Дикою кішкою кинулася на підручного Бегемота.
Раз – чіпко за барки, два – підсікання під коліно, три – ривок. Даремно хлопці не врахували її досвід з дитбудинку за місце під сонцем. І ось на одного суперника у Миколи менше! Тих кілька секунд, що здоровенний, але розгублений чоловік розпластався долі, їй вистачило, щоб з усієї сили припечатати йому. На щастя, в кімнаті ще не все було розкладене по місцях та поличках. Праска опинилася під рукою.
А далі було як у поганому фільмі. Він би їх двох розмазав, але увірвалися хлопці у формі, і особливо не розбираючись хто винен, а хто ні, усіх втихомирили
До відділку всіх чотирьох повезли. Пощастило, що у свою чергу сусідка під рукою мала «тривожну кнопку». Дуже вони з чоловіком за своє майно боялися. Платили за кнопку вони, а ось знадобилася їхня обережність Наді. Так виходить.
Надії пощастило ще багато в чому. Адже спочатку “невинним” записали того, кому Надя припечатала праскою. Але дізнавач був молодий, вірив у своє призначення – побудувати чесну кар’єру. І по крихтах зумів відновити справжню картину.
Ще пощастило, що у «невинного» була напрочуд міцна кістка, але твердості духу обмаль. Він швидко розколовся, здавши і замовницю тітку Любу, що не змогла змиритися з втратою квартири, яку привласнила собі, віддавши племінницю до дитбудинку, і Бегемота «заклав» за багатьма колишніми епізодами. Тож Надю відпустили, щоправда, за 48 годин. А з Миколою було складніше. Умовне спокійно могло перерости в реальний термін, та й у його чисті помисли навіть ідеаліст дізнавач не вірив.
А Надя вірила! Вона оббила всі можливі пороги, доводячи, що він її захисник. І досягла свого!
Коли йшов на вихід, все чекав окрику в спину, був упевнений, що помилилися.
Так само не повірив своїм очам, побачивши Надію з …. ні, не з букетом квітів, а з шаурмою та пляшкою коли. Нормальний перекус для тих, у кого шлунки можуть і цвяхи перетравити.
Те, що казка їх скінчилася, вони обоє зрозуміли ще в момент, коли розкрилося їхнє минуле, а те, що починається реальна повість, яку їм треба писати разом, стало ясно, як тільки зуби Миколи вп’ялися в шаурму.
Гарно у них виходить цю повість писати. Хто пройшов випробування і вистояв, ті міцно стоять згодом на ногах. Сьогодні вони старшу доньку проводжають за кордон. Пост у них побачила і згадала їхню складну історію кохання..
