fbpx
Дозвілля
Задзвонив телефон. Телефонували з військомату. В цей момент в Сергія пролетіли всі три роки добровільної служби. Відчулись всі прожиті емоції і тривоги. Все пролетіло в таких дрібницях, ніби вчора був там

Задзвонив телефон. Телефонували з військомату. В цей момент в Сергія пролетіли всі три роки добровільної служби. Відчулись всі прожиті емоції і тривоги. Все пролетіло в таких дрібницях, ніби вчора був там. Не думав, що все так точно пам‘ятатиме. Вже й трошки часу минуло як звільнився, інколи здавалося що потрошки забувається те, що там бачив. Виходить лише здавалося.

Телефонний дзвінок враз нагадав Дебальцево та Щастя. І всі подіі, які відбувалися, коли він там був, боронив рідний клаптик української землі від російського окупанта. Від сусіда «старшого брата», як не раз себе називав агресор та й країна його з народом, такі ж самі злобні і захланні. Зовсім молодий мужчина глянув на чотирирічного синочка і смуток заполонив його. Так добре і спокійно вдома. Красуня-дружина привітно посміхається, вечорами тихо люблять погомоніти про своє. Андрійко, його маленька копія, залазить йому на коліна і обвиває рученятами шию. Сильно замикає руки, немов хоче втримати татка і не відпускати. І як пташеня щебече, точно так багато, як він в дитинстві. Серце сильніше забилось в тривозі. Ні на мить, не засумнівався! Він має бути там і боронити своїх найрідніших!

«Війна!»,— почув він у трубці. Розумів, що пережиті дні, ті в минулому, знову стають його життям і майбутнім. Вони чорним воронням вриваються в його вже спокійне та мирне сьогодення і руйнують те щастя, яким він дорожить і цінує. На жаль, дикий завойовник двадцять першого століття геть втратив розум і таки наважився на найгірший крок, на повномасштабну війну, з мирною та квітучою країною. В якій доброзичливі і позитивні мешканці, які люблять свою чарівну пісню та солов’їну мову. Як зіницю ока, бережуть свою символіку і пшеничні лани.

Не знав, як має повідомити цю новину дружині та мамі. Не солодко ж їм було тоді, коли він вперше йшов. Та й сестри рідні переживали за нього. І знову в них почнуться невпевнені дні, які проходитимуть з острахом. І тепер вони будуть ще більше небезпечнішими. То ж розуміють всі, не лише він. Велика туга охопила чоловіка. Україна і її народ побачить те, що не бачила з часів Вітчизняної. Прикро, за всіх! Люди тихо живуть своїм життям, в своїх домівках, виховують дітей, дбають про свої сім‘ї. В одну мить все обірветься і зруйнується. Зникне мир і спокій, страх всіх вкине в сум‘яття. Від обстрілів горітимуть охайні та прибрані оселі, а їхні власники, з маленькою торбинкою, тікатимуть світ за очі, рятуючи дітей та себе від самого найгіршого, що може статися в такому випадку.

Сергій,як і всі інші, що були на війні та мали досвід, стали в перші ряди захищати Батьківщину! Кожен з них всім серцем любить Україну, рідні місця де виріс і живе. Відважні воїни, ціною свого життя, намагаються зберегти рідну землю для дітей та онуків. Всі прекрасно розуміють, саме від них залежить найбільше. Бо ж те що вміють вони, інших потрібно вчити, а то час, який вони мають виграти у ворога і в той же час нищити його, щоб не шматував рідну країноньку! Та й дух у них бойовий! Загартовані боями і незламні!

Звичайно, нікому не легко перебувати, в тому пекельному котловані, що створив нелюд. Саме так, нелюд! Не можуть бути людські якості в тих, хто віддає накази стріляти в лікарні та роддоми, де в той момент народжуються малесенькі українські крихітки. Не має нічого святого в душі той хто ті накази перетворює в реальність, вбиває мирний народ і безгрішних малесеньких діточок. Зрештою, певно і душі не має.

Не можна пояснити того звірства проти країни, яка ніколи за всю свою історію не нападала на інших. За що ж її так терзають та шматують? Ніколи не хотіла чужого! Народ її любить свою родючу землю і волю, насолоджується миром, не вступає ні в які чвари! Невже вона заслужила такої кари? Лише тим що є, хіба тим що Україна намальована на карті, має терпіти збочений садизм збожеволілого сусіда?

Навіть воїни спокійно не можуть бачити те що відбувається. Це ж геноцид рідного народу, пряме знищення українців! Молодий чоловік часто змахує гірку сльозу від того, що діється в його прекрасній Батьківщині. Плюндрують, палять і вбивають. Серце стогне від розпачу! «Батьківщино, мила Україно, Ти ж у мене одна!» І завзято кидається на завойовника, щоб зупинити, не допустити в той маленький рай, що залишився за його спиною. Сили прибувають і він не поступається, не може. Там його домівка, рідний син і кохана дружина. Він має вистояти і не допустити тих руїн до найрідніших. Повинен собою закрити їх і їхнє безцінне життя! Забороняє втомлюватись, потрібно врятувати все саме найцінніше, що має. Сергій старається заспокоїти найрідніших, хоч йому геть не просто. Обіцяє швидку Перемогу! Вірить, що повернеться в лоно сім‘ї. І керується мудрістю набутою важкими моментами, не роками. Вже й сивина видніється від пережитого, від побаченого досвіду війни. І зовсім не від років! Йому ж лише двадцять три!

Галина Мазурик, “Сергій”. Присвячую похреснику!