У селі жили батьки моєї мами. Улітку ми залюбки їздили до них на гостину. Нам було там просто і вільно після міста. Неподалік річка, в якій можна було накупатися досхочу. А ще ліс, де можна було поласувати суницями, малиною. Восени тут збирали гриби.
Бабуся була неабиякою господинею. Завжди радувала нас смаколиками, повні столи до свята і без. Згадую, і слинка тече.
На городі нас завжди чекали соковита полуниця, а трохи пізніше – солодка малина і хрусткі огірочки. Всього було вдосталь. Бабуся вміла нас обдаровувати не лише смачними наїдками, а й власним теплом. Досі пам’ятаю дотик її рук її добру посмішку і щиру любов.
Все було наче вчора. Хоча вже минуло чотири роки, як бабуся пішла у засвіти. Залишився дід Василь. Він був веселим і вигадливим. Для нас малих змонтував у свій час цікаву карусельку, на яку приходили погратися діти зі всього села.
Ми любили слухати його веселі розповіді про риболовлю, зустріч з ведмедем у лісі, про те, яким він був бешкетником у свої юні роки. Коли ми стали дорослішими, дід водив нас до лісу і вчив, які гриби є їстівними.
Як тільки не стало бабусі до дідуся Василя почала вчащати сусідка. То борщу йому зварить і принесе ще гарячого, то вареників наліпить і вже з мискою біжить до нього в гості. Так поступово Олена перебралася жити в нашу хату.
Спочатку вона нас приймала з теплом. Не проти була напоїти трав’яним чаєм, нагодувати. Але це було лиш на початку знайомства. А потім відбулася «приватизація» дідуся, і наші виїзди в село вже не були такими радісними. Відносини ніби й були хорошими, але й приязного ставлення в Олени до нас не було. Відчували себе тут зайвими. Вона з дому виходила завши з таким обличчям: «Чого приїхали?».
До того ми всі свята проводили тільки тут, у селі. А тепер приїзд у гості до дідуся став для нас ледь не випробуванням. Сусідка Олена не дуже привітно сприймала нашу появу. Хоч, звісно, ми ніколи не їхали в село з пустими руками.
Правда, треба віддати належне – за дідусем вона доглядала добре і в хаті тримала порядок. Але дідусь тепер вже був не наш. Ніби як і та ж людина, але не та зовсім. І ми нічого з тим не могли зробити.
Прикрим було інше – з дідусем тепер не можна було поговорити навіть по телефону. Під час телефонного зв’язку Олена щоразу була поруч і підказувала, що ж казати і як відповідати, а потім і зовсім казала, що часу у них немає і потрібно кудись іти.
Якось, попросила дідуся нарвати для мене липового цвіту, бо я не можу приїхати на вихідні – працюю. А саме був час цвітіння липи. Олена втрутилася й сюди. Мовляв, хай сама приїде і нарве. Нічим тобі займатися.
Я була ошелешена. А дідусь мовчки підпорядковувався її словам. Не знаю, чому. Любив її, чи, може, не хотів з нею відносини псувати.
Найбільше мене обурило те, що вона викинула з хати всі бабусині квіти, бо не любила вазонів. Вважала, що все зелене має рости на грядці, а не в хаті. Також кудись діла вишиті бабусею Настею рушники. Спитала, де вони ділися. Вона відповіла, що нині вони вже не в моді. «Так віддайте мені», – попросила. «Я забула, куди їх склала», – почула у відповідь.
Наближалося дідусеве 65-річчя. Ми усією родиною зібралися до нього в гості. Спекли великого торта. Купили новий телефон, бо теперішній вже зовсім виходив з ладу і ще багато чого цікавого для нього.
За день до свята Олена всіх попередила, що не здорова і не збирається приймати гостей. Подарунки якось йому іншим разом віддасте. Дідусь також узяв слухавку і попросив не приїжджати.
Але ми все ж вирішили його провідати, не затримуючись в гостях. І були дуже здивовані – Олена була здорова і накрила, навіть стіл. Правда, не для нас, а для своєї родини, яка почала сходитись і була вельми здивована нашою присутністю.
Олена, навіть і не зашарілась, спитала просто і без зайвого лицемірства причину нашого приїзду і додала, що прийняти нас часу у них не має, бо в них родина зібралась. Тобто, ми родиною уже й не були. Дідусь прийняв подарунки, подякував втерши сльозу, вибачився і пішов до хати де за пишним столом сиділи гості.
Ми так і поїхали ні з чим і мовчки…
Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.
Головна картинка – pexels.
