fbpx
Дозвілля
З подругою зустрілись. Вона у мене молодець, життя влаштувала як потрібно. А от почувши про те, як живу я – довго прийти в себе не могла. Запропонувала мені одразу ж ваніант один, досить цікави. Але лячно мені якось, хоч і жити так, як живу уже ні сил, ні здоров’я немає

Нещодавно зустріла хорошу шкільну подругу. Ми не бачилися більше двадцяти років. За школі ми сильно дружили і були нерозлучні. Після закінчення навчання ми роз’їхалися в різні міста по університетам і втратили зв’язок.

Зустрівшись, ми були шалено раді бачити один одного. Відразу пішли посидіти в кафе. Для розмови про те було хоч греблю гати. Замовивши чогось поїсти, ми проговорили з нею до самого закриття.

Як виявилося, у подруги все склалося в житті. У неї прекрасна кар’єра, забезпечений чоловік, власник великої компанії, двоє чарівних дівчаток, які закінчують університет. Вона сама дуже молодо виглядає. Відразу помітно, що чоловік любить і піклується про неї.

Я ж розповіла їй про своє життя. Що чоловік вже кілька років не працює, все ніяк не може підібрати для себе роботу. А двоє синів-підлітків зовсім не хочуть вчитися, а вже щоб іти у ВНЗ кудись ще, взагалі чути не хочуть. Ось і доводиться мені самій всіх тягнути і працювати на кількох роботах.

Почувши подробиці, вона була просто безмежно обурена поведінкою мого чоловіка. Її докори на мою адресу були справедливі. Вона довго читала мені моралі, що не можна так байдуже до себе ставитися. Якщо ти сама себе не поважаєш, то чому хтось повинен ставитися до тебе з повагою ?!

Висловивши все, що вона про мене думає, ми почали придумувати, як виходити з цієї ситуації. Якщо все залишити, як є, то через п’ять років мене буде зовсім не впізнати.

Думали-думали і вона надумала. Її пропозиція зводиться до наступного: я покидаю чоловіка, дітей залишаю з батьками і їду за кордон на роботу. Згодом там познайомлюсь з нормальним чоловіком і буду жити по-людськи. А хлопців потім перевезу до себе.

Звучить це все дуже заманливо і красиво. Але більшого я в цьому нічого не бачу. Як то кажуть: добре там, де нас немає. Але подруга наполегливо вимагає від мене рішучих дій, поки пізно не стало. Розповіла, що одна її знайома таким чином собі хорошого чоловіка знайшла і живе тепер з ним приспівуючи.

Знаєте, дуже хотілося б такого результату. Але, скільки наших жінок їде за кордон в пошуках кращого життя ?! А скільки з них знаходять там саме те, для чого поїхали ?! Ото ж бо й воно!

В казку завжди легко повірити, але як би потім не було шкода. Подруга не хоче слухати мої міркування. Стверджує, що всі наші негаразди йдуть з голови. Ось те, про що ми думаємо, то в підсумку і отримуємо. А якщо думати про прекрасне, то його і притягуємо.

Я не знаю, на яку сторону правильніше встати. Сама розумію, що довго в такому режимі не протягну, але міняти налагоджене життя лячно якось. А з іншого боку, хто не ризикує…

Мені зараз як ніколи потрібен погляд зі сторони і порада. Чи варто розлучитися, хлопчиків залишити на мою маму, а самій відправитися на заробітки і пошуки кращого життя за кордон? Буду дуже вдячна будь-якій допомозі і прикладу.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.com.ua – заборонено.

Головна картинка – pexels.