Дівчина, як то кажуть, не нагулялася ще, а заміж вийшла. Чоловік – серйозний працьовитий хлопець.
А в неї молодість бурлить, хочеться пригод та розваг.
Перша сімейна справа – відновлення старого будинку, який дістався чоловікові від бабусі.
Взяв хлопець відпустку, і молоді вирушили до села. Почати вирішив з паркану. Старий місцями впав, і через діри чужі кози вільно заходять на подвір’я.
“Так не піде”, – сказав чоловік і приступив до роботи. Спочатку замовив матеріал, а потім засукав рукави. Щоб було веселіше працювати, увімкнув ноутбук. Музика грає, чоловік працює.
А дружині нема чим зайнятися. Пішла в магазин за продуктами і почала готувати обід.
Чистить овочі і думає, що подруги зібралися в гори, а їй доведеться сидіти в Богом забутому селі. Готувати, мити підлогу, обговорювати з чоловіком паркан.
Сусідки – пані у літах, які відстали від життя. Словом, скучно.
А подруги дзвонили: то одна, то друга. І розказували, як весело проводять час.
Дві з них побували на дискотеці та познайомилися з хлопцями: кохання у них.
Дзвонять і захлинаючись розповідають про себе, а вона варить курку і знімає ложкою піну.
Час обіду чоловік вимкнув ноутбук, руки помив, сів за стіл. Дружина сказала: «Хай би провалився цей паркан крізь землю. Ми відпустку втратили, краще б в гори поїхали».
Він відповів, що ніхто за нього нічого не зробить: «Спочатку паркан, потім займуся дахом і трубою, щоб піч не диміла. Взимку приїжджатимемо».
Поїв і пішов. А вона сказала сама собі: Звідки в нього все це? Наче молодий, на рік від мене старший. Як сорокарічний чоловік, який потонув у побуті».
Підступна думка майнула, що помилилась.
Два тижні швидко пролетіли, тільки половина огорожі нова. Отже, доведеться приїжджати на вихідні.
І зрозуміла дружина, що погуляти не вийде. Стало себе шкода.
Наступної суботи до села не поїхали, бо чоловікові прийшла ідея змінити у квартирі проводку – на цю не можна надіятися. Квартиру купили стару, колишні господарі нічим не займалися.
У п’ятницю ввечері розповідав чоловік, що завтра має намір штробити стіни. Прийде брат – допоможе. Дорогою купить все необхідне. І спитав: «Чим нас годуватимеш»?
Півроку як не бувало. За цей час чоловік зробив паркан, з дахом та з пічною трубою повний порядок. І у міській квартирі найголовніше позаду.
Наближалися новорічні свята. Хотілося дружині веселощів у ресторані, щоб друзів багато, щоб була нова сукня.
А чоловік сказав: «Поїдемо в село. На подвірʼї ялинка росте, прикрасимо. Привеземо гірлянди і розвісимо по всьому будинку. У грубці дрова тріщать, морозна погода. Відсвяткуємо у нашому куточку».
І ще сказав, що ніхто не потрібний – удвох треба. Дружина зажурилася.
Зима минула, за нею половина весни. Сонце пригрівало, трава молода у дворах.
Чоловік надумав продовжити сільські роботи, купив сайдинг для зовнішнього оздоблення будинку.
І тут трапилася суперечка. Дружина заявила, що ні в яке село не поїде. Маму з сестрами давно не бачила – вихід один – їде.
Ну, якщо мама, тоді справа інша. Маму треба поважати. Вирушив один. Ясні погожі теплі дні. Попереду вільний тиждень, багато чого можна зробити.
І залишилася дружина сама. До мами, ясна річ, не пішла. Подзвонила подругам.
Увечері влаштували дівич-вечір – до ранку сиділи. І сказала одна: “У тебе чоловік, вибач, нагадує сільського хлопаку. Життя минає. Для чого паркани та дахи? Зрозумій, він до пенсії таким буде. А ти постарієш. Господи, як тобі пояснити”?
А їй і пояснювати не треба – краще за інших знає.
Наступного дня веселі подруги познайомили жінку з хлопцем.
Як він уміє говорити – заслухаєшся. І жарти дивовижні! Залицяється приголомшливо.
І сказав чоловік: «Пропоную вночі поїхати за місто. Є оглядовий майданчик на височині, милуватимемося зоряним небом».
Жодної хвилини не сумнівалася – погодилася.
Чудово зірками милуватись, тільки прохолодно – ночі ще холодні. Чоловік ніжно обійняв, щоб зігріти, і сказав: «Як шкода, що без ігристого. Я за кермом».
Грайливо додав: «У мене вдома є. І шоколад із апельсинами. Поїдемо»?
Ледь кивнула, пригорнулася до чоловіка – дуже романтично. Це тобі не пічна труба та не сайдинг.
Все сталося швидко, ситуація очевидна.
Ранок був радісним. Чоловік підвівся на лікті: «Пропоную подорож удвох. Залишаємо все і в Карпати. Там чудові краєвиди. Їхатимемо весело. Я знаю у горах ресторанчики. Можна зупинитися та гуляти. Поїхали»?
Вона знову кивнула – погодилася.
Речей взяла небагато – сумку. Чоловік там, в Карпатах, придбає все необхідне. Легко поїхали.
З дороги зателефонувала чоловікові: «Я покохала іншого. Нічого не можу змінити. Мені набридло твоє село, шукай пару по собі, а мене – звільни».
І було зовсім нецікаво, про що подумав чоловік – тепер уже колишній.
У гірському ресторанчику сиділи, як два голубки. І здавалося, що щаслива мить зупинилася – час припинив свій біг.
Вранці чоловікові хтось зателефонував. Вислухав, зблід: «Мене звільняють. Щось сталося. Я все втрачаю».
Вона обурилася: «Як ти не передбачив? Чому так сталося»?
Чоловік відповів, що це не її розуму діло.
Тон не сподобався, і жінка відповідно відреагувала. В результаті – суперечка. Грюкнув чоловік дверима – вибіг надвір. А вона сиділа, скамʼянівши.
Не повернувся чоловік. Сів у машину та поїхав. А вона залишилася сама – без грошей, без чоловічого плеча.
Матері подзвонила, плакала в слухавку, благала допомогти.
Мама переказала гроші, і дорога назад була зовсім не веселою.
Зайшла жінка до будинку матері з однією торбою в руках. Минуле не повернути, теперішнє невеселе, майбутнє туманне.
Мама радила кинутись чоловікові в ноги. Донька не погодилася: «Після того, що я зробила? Ні, нічого не вийде».
Зустрілися, коли розлучалися. Колишній чоловік тяжко глянув: «Як ти могла? Я ж тобі повірив! Ти мені розбила життя. Любив тебе, а ти так».
Опустила жінка очі: «Вибач, це груба помилка. Виправити не можна. Я дуже шкодую».
Подруга казала: «Наплюй на все, постався як до пригоди. В голову не бери».
Тільки як так? Зоряне небо, ресторанчик у горах не справжні, а з картону зроблені. Не справжнє все і чоловік не справжній.
А паркан, труба та сайдинг справжні. Колишній чоловік життя будував – ґрунтовне та міцне. Для того людина й живе. Спочатку фундамент, потім стіни, потім – дах. Без цього і ресторанчик, і зірки як замок з піску.
З землі до зірок піднімаються.
