fbpx
Дозвілля
Її руки завжди пахли молоком, м’ятою, свіжовипеченим хлібом і ще чимось таким, завжди солодким, чим вона щедро обдаровувала всіх. Кожному, хто приходив у її дім, було тепло. Чи це був хтось із рідні, чи випадковий перехожий, він завжди повертався від бабусі із теплом і світлом, яке ще довго світило потім

Часто згадую вершковий смак полуниці зі сметаною, яку бабуся готувала нам, своїм внукам, бо ми так любили цей десерт. На подвір’ї у бабусі стояла криниця, де вона зранку охолоджувала молоко, тому сметана з нього завжди виходила білосніжна і смачна. Таку купити зараз неможливо.

У бабусі було три корови і до всіх вона ставилася, як до дітей, давала їм ласкаві імена, розмовляла з ними, питала, як пройшов їхній день. Для бабусі корови були годувальницями, молоко можна було продати на ринку і бабуся мала можливість вижити у складні часи.

У її городі було багато різної смакоти: малина, яблука, груші, неначе медом налиті, сливи, порічки, цукрова кукурудза, солодкий виноград, який обплітав теплу хату, нагріту на сонці.

Вона дуже багато працювала і ніколи не скаржилася на життя. Завжди турбувалася про всіх: “Намаж на хліб варення з яблук та чорниць. Скуштуй хлібчик, щойно з печі – спекла на капустяних листках”,- так бабусю навчила пекти мама, – випий теплого свіжого молочка, ти знаєш, що у травні воно найсолодше? Зараз трави найсоковитіші”.

Такого хліба і молока я більше ніде і ніколи не куштувала і впевнена, що не скуштую. Бо у них було вкладено стільки любові.

Її руки завжди пахли молоком, м’ятою, свіжовипеченим хлібом і ще чимось таким, завжди солодким, чим вона щедро обдаровувала всіх. Кожному, хто приходив у її дім, було тепло. Чи це був хтось із рідні, чи випадковий перехожий,він завжди повертався від неї із теплом і світлом, яке ще довго світило потім.

Вона завжди дбала про всіх.

Її обійстя вабило перехожих квітами. Без квітів важко уявити бабусю. Які тільки не квітнули у її городі: троянди, півонії, майори, матіоли. Все літо квітували жоржини, гладіолуси і флокси. Восени – айстри, хризантеми, чорнобривці. Бабуся щедро ділилася насінням з усіма і могла довго розповідати, як за ними доглядати. Щонеділі вона власноруч готувала розмаїтий пишний букет і несла його до церкви, щоби подякувати Богові за все. Ставила квіти біля ікони Матері Божої. “Марія не один раз рятувала мене в житті”, – часто повторювала вона.

Тоді у теплі літні вечори, мені малій здавалося, що велике небо над її подвір’ям якесь особливе, охоплене якоюсь загадкою, розгадку до якої знає лише бабуся.

А сьогодні, де би я не була, у серці завжди – бабусине небо, і я знаю, що у важливі моменти життя воно завжди дасть мені потрібну відповідь.

Галина Андрусів