Настя збирала речі, переглядаючи кожну, задумливо відкладала убік непотрібне, потім рішуче брала і кидала в ту купу, що буде складена у валізку.
Двері в кімнату відчинилися.
– Настю, у тебе масло є?
– Оливкова чи сонячникова? – Підняла вона очі на Андрія.
– А яка краща?
– Я звідки знаю?
– Давай і ту, і іншу.
Настя хотіла обуритись, що це означає, давай? Але потім про щось подумала, видихнула і сказала, щоб узяв сам у холодильнику.
– І це, Андрію … там сосиски візьми і борщ, я варила вчора, теж забери, взагалі все забери, я зараз холодильник відключу.
– Ага, зараз, ти, що свої продукти у мене в холодильнику зберігатимеш, а потім мені за світло більше платити? Добре влаштувалася, нічого не скажеш.
– Навіщо? Я віддаю тобі ці продукти безплатно.
– Безкоштовно? – Андрій здивувався, – а з чого б це?
– Мене не буде два тижні, зіпсується все.
– Що означає не буде?
– А то й значить, я відпочивати їду.
– Як це відпочивати, тобто?
– Ай, вийди, мені треба купальник поміряти.
– А от і не вийду, поки не відповіш.
– Пішов геть із моєї кімнати, швидко.
– Бач яка, розкомандувалась, я сам знаю, що мені робити.
– Ага, от і знай.
Андрій вийшов гордо, піднявши голову, а потім до нього дійшло, стоп … А з ким це Настя їхати зібралася і куди.
Він хотів зайти до неї, але передумав і пішов на кухню.
Відкрив її холодильник, спочатку боязко взяв олію, потім сосиски, у контейнері побачив котлети, відкрив його, взяв котлету, відкусив, блаженно примружився.
Що, що, а готувала Настя божественно.
Вона іноді смажила для нього котлети, в обмін на щось, наприклад, прибити полицю або ще щось зробити.
Звичайно, у Андрія були гроші і він міг дозволити собі пообідати та повечеряти у різних місцях, але!
Настина їжа – це щось.
Настя – сусідка.
Ну… як сусідка…
Взагалі Настя дружина Андрія, законна, тільки от вісім років вже живуть вони, як сусіди.
Це складна тема…
Настю запитують подруги, навіть родичі не посвячені у їхні стосунки з Андрієм, чому ж вони не роз’їдуться?
Настя знизує плечима, її все влаштовує, Андрія теж, напевно…
За вісім років до цього.
Настя посміхалася, у Андрія день народження, у сім’ї у них вона креативниця, вона вигадує і свята для дітей, дні народження, у них завжди дуже весело.
Загалом усі хочуть, щоб Настя вигадала для них сценарій свята, провела його.
Вони на цьому з Андрієм бізнес побудували.
Спочатку був невеликий у напівпідвальному приміщенні кабінет, а тепер у них велика компанія, з філіями у кількох містах.
Настя займається улюбленою справою, підтягнула Андрія, він із математикою на “ти”, склад розуму – аналітичний.
Якщо Настя свято, то Андрій проза життя.
– Ми, як деталі конструктора, – казав завжди Андрій, – ми доповнюємо одне одного, окремо ми нічого б не означали, так і мали б безпросвітне існування…
Ах, якою щасливою була Настя, навряд чи чийсь чоловік, цілком серйозний чоловік, говоритиме такі слова… навіть не наодинці…
Настя була щаслива, у них підростало двоє дітей, весь побут був налагоджений, все добре.
У той день вона забігла в кафе, щоб випити чашечку міцної кави і попрацювати, таке траплялося, здавалося б є в тебе окремий кабінет, сиди працюй або взагалі віддай людям, які вмить тобі налаштують який потрібно сценарій, ти їм за це гроші платиш, але ні … Їй хотілося самій здивувати коханого.
Вона сиділа в очікуванні кави, як раптом почула за спиною, а столики розділяли деревʼяні перегородки, прикрашені штучними ліанами, несмак звичайно, але каву там варили чудову, тому Настя і любила іноді забігти туди.
Так ось, Настя почула голос, та такий знайомий, який говорив про… конструктор.
Так-так, про конструктор, який підходить і бла-бла-бла.
Її перше бажання було обернутися і розсунувши ці бутафорські ліани, подивитися, але навіщо? Вона й так усе зрозуміла.
Тому що це сталося не раптом, не вчора…
Вона просто заплющувала очі.
На те, як Андрій став вивбируватися перед дзеркалом по дві години, як від нього стало на кілометр пахнути парфумами, ця порожнеча в очах при спілкуванні з нею, Настя все помічала і бачила, але вперто гнала ці думки.
Вона знала і другий голос – молода, яскрава, навіщо їй взагалі Андрій? Не вірить Настя, що горить вона до нього великою і чистою любов’ю.
Вони прийшли пізніше…
Тобто якщо Настя зараз встане, їй доведеться пройти повз них … Як вона поведеться?
Що з нею зроблять емоції, які зараз просто ллються через край… Настя вчепилася в край столу, та так, що кісточки побіліли.
Добре, що нова деталька від конструктора Андрія, зашкодила, сказала, що не хоче тут сидіти і вони швидко пішли.
А Настя обмірковувала, що робити.
Вона зателефонувала Юрі, другові дитинства, соратнику та ще раз другу.
Ні-ні, вони справді просто друзі, більше ніж родичі.
Настя сама свого часу познайомила Юрія з його дружиною, бо цей великан, на якого дівчата гірляндами вішалися, розбиваючи серця, не зміг підійти до маленької дівчинки з такими темними очима, наче сама ніч…
Довелося Насті познайомитись з Алочкою, стати її подругою, а потім уже знайомити Юру.
У дітей це сімейна легенда тепер, вони дуже люблять її розповідати, а Настя любить своїх друзів.
А ще, що причина з якої зателефонувала Настя Юрі в тому, що він хороший юрист.
Вона навіть не плакала, просто виклала факти.
Юрко був приголомшений, але тримав себе в руках, він ніжно любив свою Аллусю і не уявляв навіть, що можна так повестися з дружиною.
– Що ти хочеш? Вигнати його?
– Я не знаю, Юро … Не знаю, просто підстрахуй мене.
– У будь-якому випадку, ми будемо домагатися, щоб тобі дісталося більше половини, адже у тебе діти…
– Так …
Настя йшла додому, як уві сні, в голові билася думка про те, що в неї діти…
У тебе діти, у тебе діти…
У мене діти…
У мене діти…
В мене діти?
А чому тільки у мене діти, а в нього?
Андрій був веселий, наспівував щось тихенько, готуючись до сну.
Донька та син були у бабусь, вони вже були майже підлітки, відстоювали свою самостійність, у кожного були свої друзі, але між собою теж дуже дружили.
Це вони вигадали — мінятися бабусями, щоб їм не прикро було один тиждень Марина в однієї бабусі з дідом, а Макс в іншої, другий навпаки.
Іноді вони на вихідні залишалися вдома, щось майстрували чи йшли удвох гуляти, діти — двійнята.
– Як поживає твоя деталь?
– Що? Ти про що, Настю.
– Цікавлюся, чи не відпала в тебе деталь?
– Яка деталька?
– Та сама, якою ти пристикуєшся до нової частини свого конструктора, – гірко сказала Настя.
Андрій не виправдовувався.
Він стомлено сів на стілець.
– Настю, я радий, що ти про все дізналася і … не влаштовуєш сцен. Я втомився ховатися, розумієш це почуття, воно накрило…
– Так раз у житті буває, так, Андрію?
– Так, – з викликом сказав Андрій, – раз у житті, ти не розумієш, Настю…
– Та куди вже мені …
Сліз не було, вона в якомусь сні ніби була, хотілося прокинутися.
Андрійпідвівся, потім сів.
– Я вранці піду.
– Добре.
– Назавжди.
– Як скажеш. Куди ти підеш?
– На квартиру батька.
– Вона ж маленька.
– Мені вистачить.
– Вам, ти хотів сказати, адже твоя кохана, вона … у неї немає свого житла, як я розумію …
– Знаєш… ти не йди, залишайся. Вам тут буде більше місця і краще.
– У тебе нічого не зміниться, тільки дружина зміниться.
– А так, звичний графік – дім, діти.
– Які діти? Ти про що, Настю?
– Твої діти, хлопчик та дівчинка, ти не забув про них?
– Але, почекай… стривай .. як діти, хіба ти .. хіба ти віддаси мені дітей, залишиш їх з чужою жінкою?
– Ну я ж віддаю їй чоловіка, і ось це все, половину справи яку я зробила сама, ох, точно, не половину, там твої скільки? Двадцять відсотків наче і то ти не хотів тоді пам’ятаєш, казав, що все має бути на мені. Ти мабуть передчував тоді Андрію, щоо зустрінеш любов всього твого життя і вона захоче обдурити тебе.
– Що ти таке кажеш? Люся не така.
– Звичайно, не така. Гаразд, мені час, я йду. Не забудь, завтра діти ввечері мають бути вдома і ти теж маєш бути вдома, документи на розділ і на розлучення, і таке інше вже готові. Прощавай. Дуже шкода, що я виявляється не від твого конструктора деталька.
– Стривай, ти нікуди не підеш стій. Я не відпускаю, я…
– Що ти, Андрію? Все, як ти хотів, осоромлена дружина пішла, звільнивши дорогу молодій та коханій.
– Настя, Але я не хочу … Чому я повинен?
– А чому я повинна?
– Ти Жінка! Ти мати врешті-решт.
– А ти чоловік … Ти – батько, ти серйозна людина, людина – конструктор.
І Настя пішла.
Це потім у неї були сльози у Алли та Юри на кухні, як у старі добрі часи, коли вони були юними та не обтяженими турботами.
Він дзвонив, велів повернутися і стежити за дітьми…
Почав намагатись налаштувати дітей, що вони хочуть до мами.
Але, діти думали, що мама розігрує черговий сюрприз для тата і тому підігравали їй, а вона намагалася зібрати себе в купу.
Усі стали на бік Насті, всі, навіть його батьки.
Адже багато хто думав, що Настя справді розігрує його…
Але ні.
Що ж Андрій?
– А що… Кохана так зраділа, що буде жити в красивій чотирикімнатній квартирі, ще будинок на додачу і … діти? Як діти? Які діти?
Як вона себе поводила, як вона його називала, а ще коли дізналася, що йому майже нічого не належить…
– Я стільки часу на тебе витратила, ти…
От так і пройшло кохання…
Кохана випарувалася, туман кохання теж, Настя повернулася додому…
Він зрозумів, яку помилку зробив, та вона не вибачила.
А тут ще Настя, показово пройшлася самолюбством.
– Знаєш, якби я побачила, що твоя кохана спокійно прийняла мої умови, взяла б тебе, так би мовити з дітьми, з усіма проблемами, якби я бачила, що ти справді щасливий, Андрію. Звичайно я б вчинила по-чесному і дітей я б тобі ніколи не віддала… Але вона показала себе, а я … думаєш мені було радісно від цього? Ні, Андрію… мені було прикро, що так безглуздо ти зруйнував наше життя.
– Пробач …
– Ні.
Так і живуть, начебто й родина на вигляд, а ні, просто сусіди.
Він не намагався завести стосунки, ще жодного разу, Настя теж начебто, але ні…
– Ти ж його любиш, Настю, – каже Алла.
– Так.
– То вибач…
– Не можу, щось перегоріло, тоді, коли про цю безглузду детальку почула. Адже це він для мене колись давно придумав, а потім… потім іншій говорив, це дорожче за зізнання в коханні, розумієш… А він іншій казав.
Отак і живуть, по різних кімнатах, кожен своїм життям, їм так зручно. Давно могли б роз’їхатися, і є куди, але ні… живуть.
Діти спокійно сприймають цю ситуацію.
Останнім часом Андріфй став ревнувати Настю.
А що Настя?
Настя посміхається і їде на відпочинок, до речі, з його сестрою, але він не знає
